а листи в минуле, на жаль,
не відправити...

пані Тетяно,
закінчився рік,
а у вас відсутні гарантії
на душевний спокій.

моя люба дівчинко,
якби я могла,
я б сказала:
«все буде добре».
поки ти там наївно
кажеш про:
«зберігати спокій»,
і що все минеться
якщо не через день,
то через тиждень-два точно.

якби я могла, я б попросила
тебе жити.
і кохати так сильно, щоб
потім не жаліти й не плакати.
ніколи не бажай
«до завтра»,
бо завтра
ви вже не зустрінетесь.

це неначе прощатися на
Титаніку.

це була остання зима,
моя мила,
з подарунками
і палкою радістю.

пам'ятай менше,
я дуже прошу тебе,
адже спогади
роз'їдають нерви,
а всередині все
розривається,
падає,
кришиться
і ламається,
коли ти згадуєш
міста,
котрі є на картах,
а насправді
там тепер попелище.
коли ти згадуєш людей,
котрі залишаються
лише на фотознімках
і останніми прочитаними повідомленнями.

і як сказала одна розумна
людина:
рік-то був короткий,
тільки дні – надто довгі.

і я б хотіла бути поряд,
та, на жаль, не можу.

слухай, закривай там новини.
на сьогодні вже досить.

йди спати.

дуже тебе прошу.

23.02.2022