Вечірнє сонце фарбувало небо в рожево-фіолетові відтінки й це видовище роздмухувало в душі сподівання, що завтра стане краще. Але Кристині краще не ставало. Один й той самий фрагмент розмови застряг в пам'яті дівчини.

Це була помилка якої дівчина припустилась і тепер карала себе за це. Адже Кристина знала що трапиться, якщо хтось торкнеться її оголеної шкіри.

- Дурепа! - Кристина знов опустила голову на подушку і тихо вилаялась.

Із самого дитинства Кристина не любила чужі доторки до себе. Бо кожного разу вона неначе впадала в транс і казала все те що відчувала людина, яка торкалась дівчини в цей момент. Лише доторк оголеної шкіри людини до шкіри Кристини. Тому Кристина всіма правдами й неправдами уникала навіть дружніх привітань з іншими людьми. 

Єдина людина яка знала про здібності Кристини була її мати,  та бувши переконаною вірянкою запевняла доньку, що це дар, але дівчина про себе вважала що це зрештою прокляття. З одного боку це не було проблемою, аж допоки Кристині не почали подобатись хлопці, а будь-які стосунки так чи інакше призводили до доторків. Це було неминуче, тому стосунки для Кристини були доступні лише в книжках, які дівчина читала. Читала та мріяла про щире кохання та близькість.

Кристина, звісно ж, намагалась спробувати зустрічатись з хлопцем. В п'ятнадцять Кристина дізналась, що Олег з нею зустрічається через парі з друзями. Хлопець довго дивувався звідки Кристина дізналась, та дівчина лише послала його під три чорти та пішла. Більше вона стосунки будувати не горіла бажанням. Це було водночас боляче і не цікаво. Бо зазвичай все що до неї відчували - це жаль або хіть. З роками друге переважало, хоча Кристина не вважала себе якоюсь красунею чи гідною цього звання.

Кристина піднялась з ліжка та подивилась у вікно. Спогади та події після останнього складеного екзамену навалились на дівчину знов, повертаючи її до ситуації, яка не мала б статись. Але сталась.

*За декілька годин до цього*

Травневе сонце швидко прогрівало землю, яка ще не встигла охолонути після теплої ночі. Пташки завели свою ранкову пісню, і Кристина замилувавшись цим видовищем на декілька секунд застигла. Настрій був чудовий.

Останній екзамен пройшов просто чудово, і відтепер Кристина офіційно вважалась другокурсницею. Дівчина не була заучкою, скоріше їй подобалось те чому її навчали. А тому вона майже ніколи не вчила матеріал, вона поглинала його неначе губка і тому взагалі не хвилювалась коли розповідала викладачу матеріал за який отримала заслужене "відмінно".

Одногрупники ще обговорювали оцінки, а Кристина, як і завжди, вже пішла у напрямку метро. Дівчина розмірковувала як проведе літо і що читатиме. Настрій був чудовий до певного моменту...

-Гей, Кристю! - дівчина озирнулась почувши позаду себе голос старости групи - Антона.  Її обігнав світловолосий хлопець та зупинив виставивши перед собою руки. Це був жест якому вона навчила своїх одногрупників в перший день спільних занять. Кристина сказала всім що має гаптофобію і попросила не торкатись її, на її подив багато хто погодився поважати особисті кордони дівчини.

- Кристю, давай з нами святкувати закінчення екзаменів. - Антон посміхнувся дивлячись на Кристину.

- Та ні, я, мабуть, піду вже. А ви святкуйте. - Кристина посміхнулась і про всяк випадок сховала руки до кишень джинсів.

-Ну, будь ласка. Ти й так завжди сама десь, а ми ж група. Тим паче з першого курсу навіть нікого не відрахували. - хлопець кивнув на інших студентів, які стояли неподалік. - І це в першу чергу завдяки тобі. Ти наша рятівниця.

Кристина скептично подивилась на старосту. Вона справді багато допомагала з конспектами та підказувала на екзаменах. 

-Так, давай з нами. - поряд з Антоном вималювалась Світлана. Дівчина нахабно повисла на руці в старости групи. Ходили чутки, що Світлана та Антон зустрічаються та сам хлопець це не коментував.

- Добре, але ненадовго. 

Одногрупники загомоніли та всім натовпом ринулись до найближчого закладу де можна було щось поїсти чи випити.

Кристина сиділа трохи поодаль від інших коли біля неї вмостився Антон.

- Кристю, а ця твоя фобія в тебе давно? - хлопець поставив на столик дві склянки соку. Кристина навідріз відмовилась пити алкоголь.

- З дитинства. - дівчина ніколи не вдавалась в подробиці, не хотіла, щоб всі думали що її здібності це якась хвороба через яку її потрібно жаліти.

- Ясно. 

Запала болюча тиша. Ні Антон, ні Кристина не наважувались нічого сказати. Кристина взагалі не знала про що їй говорити з хлопцем.

Поряд знов з'явилась Світлана та майже всілась на коліна Антону.

- Що робите?

В цей момент Кристина якраз хотіла взяти соку. Її думки збіглись з думками Антона який так само простяг руку до склянки. Однієї й тієї самої.

Кристина відчула тепло пальців Антона, які охопили руку дівчини й це відчуття на мить вибило Кристину з цього світу. Не було чутно ні криків студентів які святкували закриття сесії в кафе, ні музики що лунала навкруги.

В голові Кристини звучав лише один голос. Голос Антона.

- Гей, ти там зависла? - Світлана помахала долонею перед обличчям Кристини намагаючись привернути увагу дівчини, проте та в усі очі витріщалась на Антона.

Та Кристина не зависла, вона відчувала таку надзвичайну гаму емоцій і з усіх сил намагалась мовчати. Але природа її здібностей була сильнішою за волю дівчини.

- З першої пари я дивився на тебе. Я спостерігав, а ти не помічала мене.

- Це що за маячня? - високий голос Світлани донісся до Кристини, та дівчина не могла зупинитись. Пальці Антона тримали її руку. Оголена шкіра торкалась та передавала всі ті нерозкриті почуття.

- Я хотів би бути ближчим до тебе, та ти не дозволяєш.  Ти не реагуєш на мої жарти, на мої компліменти, на мої прохання. Ти занадто закрита в собі. І це ще більше вабить до тебе. 

Почуття так різко припинились, що Кристина навіть не одразу зрозуміла, що це через те що Антон відпустив її руку. 

- Ти що так хлопця хочеш в мене відбити, Кристю? - Світлана підвелась та хотіла схопити Кристину за руку, проте Антон зупинив дівчину.

Кристина ще раз подивилась на приголомшеного Антона і так різко підвелась, що склянки з соком перевернулись. Поки столу розтікався солодкий напій Кристина вже вибігла з кафе.

Дівчина не знала чому втекла, але ця навала почуттів, злість Світлани та погляд Антона... Все в купі змусили Кристину ганебно втекти.

Кристина бігла не зупиняючись. Вона не очікувала відчути щось подібне від Антона, та списала це на те що в цей момент до  нього лестилась Світлана. Той, можливо, ці почуття були до неї, а Кристина лише зчитала відгомін чужого захоплення.

*Зараз*

І от тепер Кристина сидить, притулившись до прохолодного скла лобом і роздумує над тим навіщо взагалі втекла. Тепер це здавалось такою дурістю. Вона ж могла  вигадати щось, сказати що пожартувала чи напустити містики й вигадати історію про бабцю-відьму. Але тепер вона не знала як пояснити все це одногрупникам. Злий погляд Світлани все ще переслідував дівчину. Хоча розчарування на обличчя Антона ранило Кристину дужче.

Останні три роки вона мріяла переїхати в Корею, де культура спілкування поважала особисті кордони настільки, що можна було не перейматись за випадкові доторки до себе.  І от зараз Кристина знов задумалась про те, щоб все кинути, зібрати речі й поїхати з країни. Адже Світлана не залишить нагоду розповісти всім, що Кристина почала патякати про кохання до Антона. Ще й при його дівчині.

На ноутбуці перемкнулась пісня, і до Кристини долинув голос співака, якого вона останнім часом слухала найчастіше. 

I wish I could just let go
Of all the memories I know
Of all the memories I know
But they're still stuck in my brain

- Чудесно! З усього мого плей-листа чортів рандом обрав саме ту пісню яка мене доб'є. - Кристина сердилась, та розуміла що це нічого не змінить. Сподівалась лиш на те що одногрупники забудуть цей дивний момент до початку навчального року.

Кристина переконувала себе, що зрештою все пройде, і її ганьба теж пройде. Головне, щоб зараз сусіди не прибігли сваритись через вчинений гамір. Хоча дівчині дуже хотілось хоча б таким банальним способом вимкнути думки. 

Але сьогодні бажання Кристини не були у долі на першому місці, і коли дівчина почула наполегливий стукіт у двері, то хотіла навіть удати, що її немає вдома. Проте від правди було не втекти, музика лунала саме з її квартири. Довелось йти відчиняти.

-Трясця, ну чому саме я?

Дівчина стишила музику. Стукіт повторився.

- Та йду я, Господи! Невже вам так не подобається хороша музика, що ... - Кристина так різко відчинила двері, що не одразу зрозуміла що перед нею зовсім не незадоволена сусідка знизу.

- Привіт. - на порозі стояв Антон. 

Кристина хотіла закрити двері, проте хлопець виставив руку перешкоджаючи дівчині сховатись.

- Кристю, нам потрібно поговорити.

- Та ні, - Кристина натягнула на обличчя вимучену посмішку. - Ти прийшов аж сюди через те що я сказала? Забий, це жарт. Я просто пожартувала. 

- То ти не екстрасенс чи хтось типу того?  - Антон мав спантеличений вигляд. 

Кристина терміново намагалась пригадати ту історію яку обдумувала напередодні. Щось про бабцю-відьму, але думки повилітали з голови від погляду хлопця. Він не мав вигляд людини, яка прийшла насміхатись. Антон був щирим.

- Антон, забудьмо. Удамо, що нічого не було. І Світлані скажемо, що то був просто розіграш і я нікого відбивати не хотіла...

-Чому? - Антон дивився на Кристину. Його ліва брова поповзла догори. - Все сказане тобою я ніколи й нікому не розказував, але хотів. Хотів сказати тобі. Але ти все й сама знаєш, Кристю.

Антон посміхнувся і простяг до дівчини руку долонею догори.

- І оскільки ти й сама все знаєш, то чи погоджуєшся ти з цими почуттями?

Тоді Кристина вклала свою тремтячу руку в теплу долоню хлопця і знов відчула все те що вважала помилкою своїх здібностей. Це не був жарт і не було відлуння чужих почуттів. Це справді було все те що відчував хлопець і зараз вона вперше в житті нічого не казала, адже він казав це їй сам. Відкривався, а Кристина читала його. Його почуття були як відкрита книга... А Кристина надзвичайно сильно любила читати.