Марк знав, що життя ніколи не дає другого шансу. Особливо такому, як він. Кожна дія, кожне рішення мали наслідки, і він приймав їх без жалю. Але вперше за багато років у його голові з'явилася думка, що щось можна змінити. Це «щось» мало ім'я — Аліна.

Він сидів у своєму кабінеті, дивлячись на світлини з останнього стеження. Аліна виглядала по-дитячому беззахисною, коли йшла через парк. Вона тримала телефон у руках, її обличчя освітлював лагідний промінь сонця, а губи злегка смикалися в усмішці. Ця картина здавалася чимось чужим у його жорстокому світі, і саме тому не давала йому спокою.

"Чому вона?" — думка настирливо роїлася в голові.

Раффаель, як завжди, увійшов до кімнати без стуку. Його погляд пробігся по столу, заваленому документами, і зупинився на фотографії Аліни.

— "Знову дивишся на неї?" — буркнув він. — "Ти знаєш, що це божевілля, правда?"

Марк промовчав. Він лише підняв одну зі світлин і глянув на неї довше, ніж дозволяв собі раніше.

— "Я бачу в ній те, що колись втратив," — нарешті промовив він, його голос був низьким і тихим, ніби він боявся, що сам себе злякає.

Раффаель підняв брову.

— "Ти? Щось втратив? Та ти ж народився без серця."

Марк кинув на нього короткий, але гострий погляд.

— "Ти нічого не знаєш про моє життя до того, як я став тим, ким є зараз."

Рани минулого

Марк завжди уникав думок про дитинство. Це було далеке життя, сповнене болю, страху і тиші, яку розривали лише крики матері. Він ріс у маленькому будинку на околиці міста, де життя було боротьбою за виживання.

Його мати, Маріанна, була сильною жінкою, але її сили не вистачило, щоб вирватися з пекла, в яке їх втягнув батько Марка. Той був азартним гравцем, який програв усе, що міг, включаючи їхню сім'ю.

Марк часто згадував одну сцену: він, ще маленький хлопчик, стояв за дверима і чув, як мати благала батька піти. Її голос був твердим, але в ньому відчувалася тривога.

— "Ти зруйнував усе, що ми мали! Забирайся з мого дому, поки я ще можу дивитися на тебе!"

Але батько лише посміхався тією холодною, байдужою посмішкою, яку Марк потім неодноразово бачив у дзеркалі.

Тієї ночі батько пішов, але залишив їх із боргами, які стали вироком. Люди, що прийшли забирати своє, були безжальними. І тієї ж ночі Марк побачив свою матір у крові, побиту і зламану.

Він тоді дав собі обіцянку: більше ніколи не буде безпорадним.

Відображення у ній

Аліна нагадувала йому матір. Не зовнішністю, а тим, як тримала себе. У ній було щось крихке, але водночас сильне. Вона здавалась людиною, яка за будь-яких обставин намагатиметься знайти світло, навіть у темряві.

Марк бачив, як вона йшла парком, спостерігав, як її волосся розвівав вітер, як вона легко усміхалася, дивлячись у телефон. У її русі була така невимушеність, якої він сам ніколи не мав.

І саме це викликало в ньому одержимість.

Аліна була його шансом повернути те, що він втратив із матір'ю. Вона була втіленням чистоти, якої він не знав із дитинства. Але ця думка одночасно лякала його і злила.

— "Марк, ти слухаєш мене взагалі?" — голос Раффаеля вирвав його з думок.

— "Ні," — коротко відповів він, відкладаючи фотографію вбік.

Раффаель схрестив руки на грудях.

— "Слухай, друже, я знаю, що ти багато чого пережив, але ти ж розумієш, що це лише твої фантазії? Ти не можеш врятувати когось і водночас врятувати себе."

Марк мовчав, але його погляд ставав дедалі темнішим.

— "Я не хочу її рятувати, Рафф. Я хочу, щоб вона стала моєю. І цього разу я зроблю все правильно."

Дві сторони медалі

Це бажання — володіти нею, мати її повністю — було для нього викликом і водночас спасінням. Він знав, що рано чи пізно його минуле наздожене його. Але якщо він зможе захистити Аліну, дати їй життя, якого вона заслуговує, можливо, це зітре хоч трохи його власної провини.

Марк встав і підійшов до вікна. Його відображення було чітким: чоловік із холодними очима і тінню болю в них.

— "Ти хочеш попередити мене, Рафф? Скажи прямо."

Раффаель лише знизав плечима.

— "Я хочу, щоб ти думав головою, а не серцем. Це не гра, друже. Це твоє життя. І її теж."

Марк усміхнувся, але ця усмішка була більше схожа на гримасу.

— "Життя — це і є гра. Просто не всі знають правила."

Заклятий спогад

Тієї ночі Марк довго не міг заснути. Кожного разу, коли він закривав очі, перед ним поставала Аліна. Але разом із нею поверталися образи його матері: її сльози, її благання, її останній погляд.

Він не міг дозволити, щоб щось подібне сталося знову.

Аліна нагадала йому, чого він колись прагнув, але так і не отримав. Вона була тією, хто змушував його вірити, що, можливо, він ще не зовсім втрачений. Але вона ж і була тим, хто міг стати його найбільшою поразкою.

"Ніхто не торкнеться її," — промовив він уголос, дивлячись у темряву. — "Вона буде моєю. За будь-яку ціну."

Аліна сиділа в своїй квартирі, дивлячись на вікно, що виходило на нічне місто. Вулиці були тихі, тільки зрідка проїжджала машина, яка порушувала це спокійне мовчання. Вона вклала собі чашку кави, спробувавши заспокоїтися після зустрічі з ним — з Марком. Вона не могла забути цей погляд. Його погляд був не просто уважним, він був пронизливим, таким, що здається, проникає в саму суть. І хоча вона не знала ще багато про нього, її інтуїція підказувала: він не просто звичайний чоловік. Він був багатогранним, небезпечним і, що більше за все лякало, — він здавався впертим і рішучим.

Аліна не була наївною. Вона розуміла, що зустріч з таким чоловіком, як Марк, може означати серйозні проблеми. І хоча вона намагалася триматися від нього на відстані, думки про нього поверталися знову й знову. Вона запитувала себе, чому його присутність так впливала на неї, чому він ставав для неї не просто зацікавленістю, а чимось більшим.

В її житті було багато таких, хто намагався привернути її увагу, але Марк був іншим. В його поведінці було щось таке, що змушувало її не просто помічати його, а й відчувати в собі потребу щось більше розкрити, хоча це викликало страх.

Марк сидів в своєму кабінеті, розгортаючи документи на столі, але не міг позбутися думок про неї. Аліна. Її очі, її погляд, який він не міг забути. Вона мала щось таке, що було схоже на виклик, на щось таке, що йому не підкорювалося, навіть якщо він звик домінувати у всьому. З самого початку, коли він вперше її побачив, він відчув це: це була не просто фізична притягальність. Вона була більше ніж просто красива жінка. Її сила, її внутрішня витримка, якою вона маскувала свої справжні почуття, робили її ще більш бажаною для нього. І чим більше він її спостерігав, тим більше почувався, наче вона — його найважчий і найцікавіший проект.

Марк був людиною, яка звикла до влади, до контролю, і він ніколи не дозволяв собі поступатися, навіть якщо перед ним стояли найскладніші завдання. Але коли йшлося про неї, ситуація змінилася. Вона була інша. Він відчував це. Вона не була як інші жінки, з якими він мав справу. Вона мала свою внутрішню силу, яку не можна було зламати просто так. І це він міг зрозуміти більше за інших, адже сам був схожим — завжди намагався приховати свої емоції і маніпулювати світом навколо себе.

Але чому саме вона? Що було в ній такого, чому він не міг відійти?

Відповідь була проста: вона нагадувала йому про його власні старі травми, про світ, в якому доводилося постійно бути на чеку, бути сильним і готовим до всього. І хоча він ніколи не зізнавався у своїх слабкостях, зустріч з Аліною змушувала його замислюватися. Вона була як дзеркало, яке відображало його найтемніші сторони, і це лякало його.

Але чим більше він про неї думав, тим більше його бажання до неї зростало. Вона була для нього спокусою. Спокусою, яку він не міг відкинути.

Аліна не могла припинити думати про Марка. Вона відчувала, як її серце билося швидше щоразу, коли його ім'я з'являлося в її думках. Вона намагалася цього уникати. Вона добре знала, як це працює — чоловіки, схожі на нього, мали одну мету: вони захоплювали і покидали, не залишаючи нічого, крім болю. І вона не була готова знову відчути це.

Її минуле було важким. Вона втратила матір, коли їй було лише 16. Мати була жертвою війни, якої не можна було уникнути. Вороги її батька забрали все. Це змусило Аліну стати сильною, незламною, і відстороненою від всього, що не мало сенсу. Вона стала мудрою, обережною, не дозволяючи собі втратити контроль над своїми емоціями.

Коли вона зустріла Марка, її інтуїція кричала: "Будь обережною". Але чим більше вона його бачила, тим більше було важко відвести очі від нього. Він був тим, чого вона боялася, і водночас тим, чого вона не могла уникнути.

Марк і Аліна знали, що між ними щось є, але обоє були занадто обережними, щоб це признати. Вона відчувала його тиск, але також відчувала, що він не здасться так просто. Він буде боротися за неї, і ця боротьба стане не просто фізичною, а й емоційною. Він намагався зрозуміти, що стоїть за її холодністю, за її відчуженістю. І хоча вона трималася на відстані, він міг відчути, як її емоції почали зміщуватися. Він ще не виграв, але він вже наближався до мети.

Марк був готовий зробити все, щоб завоювати її. І хоча він не знав, як далеко зайде цей шлях, він знав одне: ця жінка була йому потрібна. А вона ще не розуміла, що вже потрапила в його пастку.