Не затягуйтесь хмароньки,

Не ховайся блакить.

Ти від сорому скрилося?

Ти від жаху тремтиш?

Від не́людя, від скотсва,

Від крикливих ворон?

Ти прости мені сонечко,

Що далеко від дому,

Що тремчу і ховаюсь,

І від сорому плачу.

Може хтось вже зостанеться,

Де не бачили досі рідні поля,

А помру я у вільній Україні моїй.

Вона пахне калиною.

І стук серця гучніший за тривожне виття.

І не плачу вже я,

Бо наш дух мені щит.

Я ракети любов'ю спиню,

Чи чуєш це, моя калино?

Зціли й мене в кінці,

А я зрощу тебе.

Розквітнеш знов,

Голівоньку прикрашеш, звеселиш красою,

А я співатиму пісні тобі,

Щоб сльози залишилася в землі,

А на очах лиш усмішки прохожих,

Що бачать перемогу і цвіт краси твоєї.

Марія Гірявенко ©