Сказали б мені тиждень тому —

У скроні крутила би пальцем,

Мов будеш тікати із дому

Й боятися смерті у двадцять,

Що будеш сидіти при свічках,

В обмін на заряд павербанків

Не дуже спокійною ніччю —

Казати й не хочу про ранки.

Коли на годиннику п'ята —

Прокинувшись ти ще не в'їхав,

Що це був той клятий початок,

Коли вже не спатимеш тихо.

Походи в локальні магази

Проходять зі швидкістю світла,

Туди — і у бункер одразу —

В метро народилися діти.

Ракети летять третій день,

Усіх заї... ситі по горло.

Та кажуть, що вже «де-не-де»,

Байкалом замінюють колу.

А ми поміняли вайфай

На льохи і тісні підвали.

Комусь, блін, війну подавай,

Хіба вісім років - це мало ?

Та всі ми тримаємось купи,

Підіймуться старі контакти,

Сваритися стало так тупо,

То сон - то по черзі «на варті»

До всіх, хто до цього причетний —

Бажаю вмирати повільно,

Настільки, щоб дріб з кулемета —

Здавалась солодкою мрією.

Хай всі непричетні — по скроні,

Торкнуться коханого пальцем.

Під час коли «еті» в полоні

Бояться померти у двадцять.

Анастасія Соколова, Київ. ©