В час коли стихнуть бомби й ракети

Над будинком і по телебаченню,

Ми відключимось від Інтернету,

І підемо удвох на побачення.

Я вдивлятимусь в очі бездонні,

Що дивились у очі війні.

У війни, правда, погляд холодний,

А на тебе дивлюся — ні.

Твій — домашній, гарячий, глибокий,

І транслює мені: «все пройшло» —

Так не скаже війна блідоока,

Бо війною спілкується зло.

Знов прийдемо у цілу квартиру,

Я нарешті зварю тобі борщ,

По ковточку вина, на честь миру —

І годину дивитись на дощ.

Шорох градів і свисти від куль

Змінить шепіт кохання палкого,

Біль позаду, і сумнівів — нуль:

Не розбудять о п'ятій. Не знову.

Ми сьогодні, ще поки стріляють

По будинках і на телебаченні,

Теж зустрітися домовляємось

Уві сні - підемо на побачення.

Анастасія Соколова, Київ ©