Я прокидаюсь кожного ранку з головою, яка от-от лусне. Не знаю, чи повинна, я взагалі щось говорити, але, нехай. Всі довкола мене говорять, що це лише черговий етап мого життя, і через декілька днів все наладиться, це лише тимчасово. Не знаю скільки ще витерплю це, я просто хочу відчувати себе нормально. Я борюсь з депресією, але мій психотерапевт знову і знову повторює, що я пригнічую свою злість. Я борюсь з цією нісенітницею кожного дня, але мені заважають мої демони, які влаштували вечірку в моїй голові. Це руйнує мене, вже не вистачає сил знайти вихід, і я просто падаю. Я – зрадниця і безвірна. Я – ходячий монстр. Моя психіка не витримує.

Я думаю, що йду в нікуди, я наче хом'як, що бігає колами. Кожного дня, я намагаюсь руйнувати стіни, а виявляється я їх просто відсовую якомога далі. Я граю на випередження з самою собою, протягую руку, але не можу спіймати. Я брешу, говорячи, що зі мною все в порядку і ти віриш мені відпускаючи в новий день, який наближую мене до могили. Я хочу просто заснути й повернути ті відчуття, які вже давно мене покинули. Я хочу болю, хочу його відчути, це єдине, що дає мені рухатись вперед.