«Колись давно в одного чоловіка народилося чотири сини. Це були бажані й довгоочікувані діти, котрі мали посісти місце батька, перевершити його таланти й силу. Однак, місце було одне, а синів чотири. Тому з самого дитинства батько почав пильно спостерігати за кожним із них: хто володіє розумом, хто силою, а хто душею. Найменший син відразу випав із боротьби за спадщину батька. Слабкий, сонливий, хворобливий, він не міг ані виконати хатню роботу, ані взяти на себе великі обов'язки, про які говорив батько. В школі він майже не з'являвся, бо був часто хворий, тому не здобув особливих знань. Але ось у чому він перевершив усіх — він перетворив свою слабкість на силу.

Коли в селі спалахнула страшна хвороба, люди в паніці шукали лікарів, їздили в міста, але все було даремно. Село вмирало, люди сходили з розуму від страху і відчаю. І тоді батько став уважно слідкувати за своїм сином, спостерігати, як він використовує свою силу.

«Я пишаюсь тобою, Чума, ти дуже добре попрацював. Але чи вистачить у тебе сил перевершити своїх братів?» — запитав батько.

Третій син — Голод — спочатку теж не викликав великої гордості в батька. Важко було пишатися тим, хто цілими днями сидів за столом і їв пампушки, виглядав як мрець — блідий, лисуватий, з ребрами, які випирали з під сорочки. В школі його також жаліли та знущалися. Одного разу, після того, як його образили однокласники, він утік у поле, де, сидячи на землі, плакав і кляв весь світ. Але раптом щось дивне сталося: його сльози перетворили землю на чорний пісок. Наступного дня село прокинулось від крику людей, які втратили весь урожай, а діти, що ображали його, почали хворіти і страждати від голоду. Це була сила, яку він до цього часу навіть не усвідомлював. З того часу Голод змінився, він став могутнім. Але разом із цією силою з'явилися й випробування. «Ти молодець, синку, пишаюсь тобою, Голоде, але чи вистачить тобі сили не знищити все на своєму шляху?» — запитав його батько.

Своїми ж старшими синами батько пишався. Другий син був могутнім, сильним, величним, кремезним. Однією рукою він міг розбити колоду навпіл, його хода була настільки гучною, що інші хлопці почувши її ховалися якомога далі. Його погляд був стальним, зустрівшись з ним хотілось провалитись під землю. Хлопець був запальним, його манили до себе сварки, бійки, помста, влада та зброя. Він був отаманом серед усіх, вів своїх соратників в бій не знаючи страху, він проливав чужу кров вимагаючи влади. Батько любив свого сина, але так само із Голодом переймався через те, чи вистачить його Війні втриматись і не знищить все живе на цій землі.

Старший син – чорнявий хлопчика, парубок із сірими очима, які проникала прямо до тебе в душу. Холодний, блідий, але завжди з тією посмішкою, вона була водночас і приваблива і лячна, глузлива і лагідна, мстива і доброзичлива. Хлопець добре навчався, хотів стати лікарем і ніколи не використовувати свою силу. Але вона все більше і більше з кожним роком брала над ним верх і одного разу вона перемогла. Парубок закохався. Його любов була ніжна, добра, лагідна і така юна. Його очі палали від захоплення, його посмішка більше не зникала з його вже рожевого обличчя, його серце билось завдяки цьому коханню. Війна був не проти захоплення свого брата, навпаки заохочував відмовитися від сили, адже так би він посів місце батька. А сам глава сім'ї страждав, не так за себе, як за сина, він знав фінал історії, знав, що чиєсь серце все ж таки не витримає.

Старший син мав намір одружитися, все вже було підготовлено, гості закликані, їжа наварена та спечена, обручки куплені. Щастя, сміх та радість вітали на цьому святі та ні що не передрікало жахливій біді. Як тільки но святий отець прочитав свою молитву, як тільки молодята поклялись у своєму кохані, як тільки но вони одягли на себе золоті обручки - наречена пала без духу. Її серце заклякло від болю, від страху і ненависті, з якими воно поєднало свою любов. Сила старшого сина вбила його наречену, яка була неготова розділити цю ношу зі своїм коханим.

Старший син пішов із дому і довго бродив лісами, полями тримаючись на відстані від людей. Він ненавидів себе і свою силу, свого батька і тим ким він є, але доля дісталась і до нього. Батько помер в страшних муках просячи в мареннях свого старшого сина – Смерть, прийти та простити йому, прийти та попрощатися. І Смерть з'явився на порозі рідної домівки, провів батька в останню путь, а потів став ділили зі своїми братами батькову спадщину. Брати сварились, бились та проклинали один одного вимагаючи владу собі. Так минув день, два, неділя і місяць, але вони так і не прийшли до якоїсь згоди. Тоді Смерть встав і зі своїм холодним тепер уже серцем і розумом промовив: «Брати мої, досить нам сваритись, досить клясти один одного, нас всього лише четверо, а люду на Землі багато, то чому ми не можемо співпрацювати? Ти, Чума, будеш діяти на одному шматку землі, ти, Голоде, на іншому. Ти, Війна, будеш правити поряд з диктаторами, королями та князями. Через деякий час будете міняти своє розташування, але не захоплюйтесь, бо після вас у мене дуже багато роботи, а я її так ненавиджу». Легенда каже, що одного дня всі четверо братів знову зустрінуться на могилі свого батька Апокаліпсіса, і воскресять його. Що тоді буде? Чи зможуть вони знову змінити людську долю? Чи буде панувати хаос? А може, прийде герой, який зможе перемогти їх? Адже на Землі так багато гріхів і зла, і, можливо, прийде час, коли все це буде переможене. І хто знає, можливо, саме та дівчина, яка зуміє розтопити серце Смерті, стане тою, хто змінить історію.

Можливо, Смерть не така вже й погана істота, як ми звикли вважати? Він пережив біль, втратив кохану, розуміє наші страждання, і, може, він так само плаче на могилах наших коханих.»