Вечірній Париж пахне коханням.

Кажуть, що називати Париж містом кохання - це банально, але коли ти вперше вдихаєш вечірнє повітря цього, такого незвичного, міста ти відчуваєш своєрідну свободу.

Не те щоб в Києві мало свободи, але будь-яке інше, крім твого рідного, місто сприймається інакше.

Дві молоді дівчини, приїхавши в місто кохання по роботі вирішили провести вечір в компанії одна одної та невеликої кількості алкоголю.

- Куди підемо? - Анна роздивлялась вулицю підсвічену вогнями.

- Не маю жодного поняття. - відповіла Кіра. - Давай в он-той паб зайдемо, а там вирішимо.

В пабі лунає якась легка джазова музика, можливо щось французьке. Жодна з подруг не знає досконало цю мову. Питається нащо вони приїхали в це місто? Знання англійської рятує в таких ситуаціях.

Знайшовши якийсь закуток з диванами дівчата чекають на офіціанта, але, здається, в цьому місці їх не існує. Або ж заповненість залу дозволяє жертвувати клієнтами.

- Піду замовлю щось, а то ми тут просидимо всю ніч. - каже Кіра та йде у напрямку шинквасу.

На шляху вона зустрічає симпатичного хлопця. Блондин, високий, все як вона любить. Він посміхається їй, вона - йому. Типовий флірт таких закладів.

- Що порадите? - англійською питає Кіра у чорнявого бармена.

Хлопець протирає келих і, здається, намагається побудувати речення англійською.

- Ми маємо коктейль, там є гірчиця в складі. Дуже смачно. - трохи ніяково, відчувається, що хлопець не володіє англійською досконало.

- Воно гостре? - Кіра посміхається. Їй подобається легкий флірт в барі, а блондин зайшов за шинквас і спостерігає за нею. Може він теж бармен. Бармен хоче відповісти, але блондин звертається до нього французькою.

Про що вони не говорять дівчина не розуміє. Французька ніколи не була в її пріоритеті вивчення мов, ні в школі, ні в університеті.

- Не французькою, будь ласка, я не розумію вас. - майже благає Кіра, але усмішка видає все той же флірт. 

Париж неначе змушує підтримувати його. Всюди та з усіма.

- І часто Ви по барах знімаєте п'ятнадцятирічних? - українською питає похмурий хлопець праворуч. Кіра навіть не помітила його, коли підходила.

- Ну нам, тридцятирічним, і так нормально. - Кіра усміхається. Зустріти в Парижі українськомовного вона не очікувала. Тим паче, що зовнішньо хлопець, здається, має індійське або пакистанське коріння. 

-О, тридцятирічним? - він імітує здивування. - А я думав вам десь сорок п'ять.

Дівчина роздивляється похмурого.  Милий, чи то може вона трохи п'яна від самого Парижу? Бо такі хлопці не її типаж.

- А ви милий! - заявляє дівчина та йде не бачивши як обличчя похмурого зрештою змінило свій вираз. Тепер він зацікавлений.

Кіра задоволена собою. Вона навіть забула про блондина. Але не надовго.

- То що там? Замовила? - подруга мнеться на диванчику.

- Так, там такі гарячі бармени. Особливо блондин. Рекомендую! - Кіра сміється, але крадькома дивиться на похмурого. Той п'є пиво і спостерігає за нею.

Анна виляючи стегнами йде до бару. Кіра бачить як повертаються погляди до подруги. Так завжди було, блондинка і брюнетка. Неначе доповнюючи одна одну вже багато років. 

Кіра роздумує про що ж могли розмовляти ті хлопці та чи справді їм по п'ятнадцять? 

Вони з Анною нещодавно повернулись зі Швеції, і от там вони справді бачили вісімнадцятирічних хлопців які виглядали як Зак Ефрон у тридцять. Тож, насправді вона б і не здивувалась. Проте... Невже її зацікавив цей нахабний, похмурий чоловік? Здається так починаються трилери з убивствами в кінці. Але цікавість перемагає здоровий глузд.

 - Підійдеш, чи так і будеш стирчати там? - думає дівчина спостерігаючи як похмурий підводиться зі свого місця.