Селін

/Ммм.. як болить все тіло... мм.../ Я відкриваю очі і бачу білу стелю. Де я? Що зі мною? Я хотіла встати, та пожалкувала про це. Все тіло занило. Різко забігли лікарі. Їх було троє. Одна з них медсестра. Один з лікарів почав зі мною говорити.

-Доброго дня, пані. Ви мене чуєте? -я похитала головою, в знак згоди.
-Чудово. Ви пам'ятаєте хто ви? -я напружила свої мізки. Так...

-Начебто так. 

-Чудово. Пам'ятаєте звідки ви? Чи є рідні?

-Так. Я з Туреччини. 

-Добре. А хто у вас з рідних?

-Мама...сестра.

-Сестра... ваша сестра була поруч з вами в літаку? -а до чого він веде?

-Так. А що з нею? -невже... померла?

-Вона знаходиться в сусідній палаті. Правда, в реанімації... її стан критичний. 

-А що сталося?

-Я вам поясню. Ви летіли в літаку. В ньому вийшла маленька аварія. Літак почав падати. на щастя він впав в безлюдному місці, але ми дізналися про аварію і декого врятували. Ми не знаємо ім'я своїх пацієнтів. Тому не повідомили рідним.

-А скільки вже минуло часу?

-Місяць. -скільки?!! Я лежу тут місяць?? А як же.. кіно? Роль?!! Я почала нервувати.

-Будь ласка, не хвилюйтесь. Звісно, ви з сестрою дуже сильно постраждали. Вам прийдеться робити пластичну операцію, та ви не хвилюйтесь. Чуєте? -я починала заспокоюватися.

-Відведіть мене до моєї сестри...

-Зараз вам не можна вставати. Давайте краще...

-Просто відведіть мене до моєї сестри!! -крикнула я. Мудак!!
Через декілька хвилин я знаходилася в колясці біля ліжка Еди. Лікарі кажуть, що вона не сьогодні, завтра помре. Її стан критичний! В неї вже два рази зупинялося серце. Шанс на її виживання дуже маленький. Лікарі досі не знають, хто ми... а може? Ні... здогадаються... але... доля дає мені такий шанс! Невже я відмовлюся від нього? Просто стати сестрою... стати Едою Йилдиз... це не так складно. Зробити операцію, мати її обличчя. А хто потім, що доведе? М? Поводитися як Еда, не так складно. Робота? Хм... не схотіла. Я щось вигадаю. Головне продумати план добряче, щоб ніде не впасти... а якщо вона виживе, згадає все? Скаже щось і все... ні, цього не буде! Та і хто їй повірить? Селін така брехуха завжди була... цяця погана дівчинка! Я стану дружиною богатого, і всі ролі для мене відкриті!! Мама? Вона буде тільки рада за доньку. А Серкан... він мене покохає! Ти помреш, і всім буде добре! Всім буде просто чудово!!

За дві години я все обдумала. На свій страх і ризик... Зайшов лікар. Буде мене зараз допитувати.

-Доброго вечора. Ви все пригадали?

-Так.

-Можете відповісти на мої запитання?

-Так.

-Чудово! Ваше ім'я.

-Еда Йилдиз.

-Угу.

-Мій наречений Серкан Болат. Знаєте? -лікар підняв на мене очі. Я посміхнулася, та під бинтами цього не видно.

-Серкан Болат? Еда Йилдиз! Я знаю вас! Ви відомий архітектор!

-Так... -ага, відомий! Та якби я не назвала прізвище Серкана, так би і мовчав.

-Я повинен негайно їх повідомити. Вони вважають вас померлими.

-Так, так! Негайно повідомте!

-Ваша сестра, Селін Йилдиз. Правильно?

-Так! Вона Селін.

-Ваші речі до речі зараз принесуть. 

-Я буду рада. 

-Ми особу дізналися. Більш питань немає.

-Угу.

-Якщо щось треба, натискайте на ту червону кнопку.

-Гаразд. -він вийшов. Мудак! Через хвилин десять принесли речі. Все, що звідси залишилося так це обручка. Інше просто мотлох!  Я взяла її. Медсестра обурилася.

-Пробачте, та це обручка пані Селін. З її пальцю ми це зняли.

-Ти дурепа?!! Ти гадаєш, я її обручку забиратиму?!! Це моя обручка!! Мені її подарував Серкан Болат! Він мій наречений! А сестра нахабно тоді його забрала!!! Ясно?!!

-Так, вибачте.

-Пішла звідси!! -вона вийшла. Я одягнула обручку. Тепер вона моя! Моє життя! Я нарешті житиму... Нарешті!!