Автор. 25 травня.

Ввечері Еда прибігла і відразу забігла до своєї кімнати. Мело з Айфер нічого не зрозуміли.

-А, що це з нею? -запитала дівчина.

-А я хіба знаю?! Закохана дівчинка моя. А от де Селін блукає?!

-Ну, не хвилюйтесь, вона мабуть у свого нареченого.

-У кого? -не зрозуміла Айфер. Мело закрила рота печивом. -Мело! -крикнула жінка, щоб добитися до неї продовження. З кімнати вийшла Еда в ніжній жовтій сукні.

-Дада, ти куди така гарна?

-Серкан хоче познайомити мене з батьками. А я не хочу... -похилила голову дівчина.

-Чому не хочеш? Ану сідай! -наказала Мелек. Еда сіла.

-Еда, щось сталося? Ти знаєш, про нареченого Селін?! -допитувалася мати.

-Ні, не чула. А хто тобі таке сказав? -не розуміла Еда. Мело тихо попивала чай. Айфер глянула на Мело. Еда повернула на неї голову.

-Мело?! Який ще наречений?!

-А ти не бачила?! Як той режисер на неї дивився!

-Тобі кожен чоловік якийсь закоханий!

-Я, що винна, що бачу закоханих, йа?! Ця! Оф..

-Все, мені час. -промовила Еда, після того як з вулиці почувся звук клаксона. Ела взяла сумочку і вибігла на вулицю. 

-Привіт, коханий!

-Найгарніша дівчина світу! -Серкан притягнув її ближче і поцілував.

-Дякую. Їдемо?

-Звісно. Сідай... і нічого не бійся. -Еда сіла в машину, Серкан обійшов її і також сів. За хвилину вони поїхали. В цей час додому йшла Селін. Її настрій не був чудовим, та зараз він став ще гіршим, побачивши свою сестру щасливою, її ненависть знову дала про себе знати. Зайшовши додому, побігла до своєї кімнати. Мати побачила її і пішла за нею. Селін зайшовши в кімнату почала перевертати все, що потрапляло їй під руку. Книжки, світильник, ковдру, одяг. Зайшла Айфер.

-Що ти робиш?!

-А, що не бачиш?! Чи повилазило?!

-Як ти зі мною розмовляєш?

-Як заслужила! Ненавиджу вас всіх! -вона сіла на ліжко. Її погляд опустився, голос став нижче, ось ось вона заплаче. -Ти завжди любила свою Еду, і саме тому вона багато чого достигла!

-Не правда. Я вас двох люблю!

-Не вірю! Жодному твоєму нікчемному слову! Всі ви лицеміри, жалюгідні та... нечесні люди! Я вас всіх ненавиджу!! Почула?! Ненавиджу тебе! Будь проклята Еда! Через неї все! Через неї! -щоб не плакати, вона кричала. Айфер була в розпачі, на крики прибігла Мело. Жінка не змогла таке витримати і вийшла з кімнати.

-О, ще одна! Пішла геть! Геть з моєї кімнати! 

-Селін, заспокойся! Як ти себе поводиш?

-Ти ще повчатимеш мене?! На себе подивись! Під тобою ваги ще не поломалися?! Пішла звідси! Нікчема! Давай!-Мело вийшла голосно закривши двері. Селін лягла на своє ліжко і почала плакати. Вона була ображена на весь світ, бо з самого дитинства, до неї ставилися як до нікчемної істоти...

Еда

Ми приїхали до великого будинку.

-Це твій будинок?

-Так. Подобається?

-Дуже! -серкан вийшов і підійшов до моїх дверей, щоб подати мені руку. Я вийшла і почала оглядатися. -Як тут гарно.

-Ти ще всередині не бачила. Там тобі точно сподобається. Заплющ очі. -я так і зробила. -Ходімо. -він завів мене всередину, в темноті було складно йти, але я йому повністю вірила. -Відкривай! -почула я і відкрила. Переді мною відкрився великий, мов океан сад, з пахучими квітами, зеленими туями та великими кущами. Я запищала як маленька дитинка, яка побачила гойдалку. 

-Серкан... який у вас великий сад! -із захопленням промовила я.

-Я знав, що тобі сподобається. Тепер ходімо.

-Угу.

-Я підняв тобі настрій?

-Так, вмієш.

-Бо я тебе дуже добре знаю. -ми обійнялися і зайшли в будинок, де на нас вже чекали. Я зайшла і відразу в очі мені кинулися картини різноманітних художників. Після величезні люстри і камін у вітальній. Тільки після я помітила піаніно. 

-А ти вмієш грати? -запитала я у хлопця.

-Не дуже. -сказав правду він і скривив обличчя. По сходах почали спускатися пані Айдан і пані Семіха. Їх покликала дівчина, років двадцяти п'яти, якщо я правильно зрозуміла, вона тут працює покоївкою. Вони спустилися і мене кинуло в холод, а потім в жар, я дуже хвилювалася. Оф, як же кортить їм сподобатися! Мої ноги підкосилися від погляду пані Семіхи. Вона явно не була рада мене бачити.

-Ласкаво просимо!- промовила пані Айдан. Я мило посміхнулася.

-Дякую. Я Еда. Еда Йилдиз! -поспішно вимовила я, ніби кудись бігла.

-Ми знаємо. -твердо відповіла пані Семіха. Я розгубилася. Серкан вирішив продовжити "милий" вечір.

-Ось і познайомилися. До столу? 

-Так, проходьте. -промовила пані Айдан і ми сіли. В головне крісло сіла пані Семіха, з лівого від неї боку пані Айдан, а ми з правого. Нам подали прибори, бо страви вже стояли і ми почали ласувати.

-Мм, знайомий смак. Мамо, ти готувала? -здивовано запитав Серкан.

-Так. Вирішила здивувати... -Я так зрозуміла, вона забула моє ім'я.

-Еда. -підсказала я їй з посмішкою.

-..Еду. -договорила вона. 

-Так, твоїми смаколиками можна будь- кого здивувати! -із захопленням промовив Серкан. -До речі, мамо, ти знайдеш із Едою спільну мову.

-Справді? -запитала вона із цікавістю.

-Так, Еда? -він дав мені слово. Я швиденько прожувала, все, що мала в роті і почала.

-Моя мама. Айфер Йилдиз займається квітами. В нас вдома величезний квітковий сад. І я захопилася також цією справою, і це моє основне хобі. -із захопленням промовила я.

-Невж вбільший чим цей? -запитала пані Семіха.

-Ні, звісно, ваш сад мені дуже сподобався. В нас немає таких екзотичних квітів, на жаль. Але ми вже думали закупити деякі кущі та туї, бо їх часто запитують.

-Твоя мама має бізнес?

-Так. Я їй з моєю подругою допомагаємо їй. Але я не можу часто, як раніше, бо тепер працюю ландшафтним архітектором.

-Гарна професія, справді, підходить жінці! -лагідно і з посмішкою промовила пані Айдан. Моя душа аж розквітла. Одна людина вже на моїй стороні.

-Розкажи про себе детальніше. -попросила чи наказала пані Семіха.

-Мені двадцять п'ять років, про мою маму знаєте, є сестра. Її звати Селін, вона на рік молодша за мене. Що ще? -ввічливо запитала я.

-Де ви з Серканом познайомилися? -допитувалася вона. Тут Серкан взяв удар на себе.

-В інституті. На першій парі, на першому курсі, першого вересня. Сказати дату?

-Я не в тебе запитала. А у вас багато було хлопців? До Серкана, зрозуміло.

-Те, що було до Серкана, пробачте, нікого не стосується. Але якщо вам аж так цікаво, то нікого. Серкан мій перший хлопець. -не витримала я і делікатно, але зухвало їй відповіла.

-Мені здається, чи ти зараз мені нагрубила?

-Бабусю, заспокойся! -вигукнув Серкан.

-Я повинна заспокоїтися? Ти привів в мій дім, дім твого батька, якусь дівку, з вулиці, яка починає мені грубити?! -почала вона. Я помітила, що Серкан хотів вже заступитися за мною, та я йому не дала. Вставши зі столу, я промовила.

-Я гадаю вечеря закінчена. Пробачте мене, що я не з вашого колу. Я піду. - і відправилася до виходу. Серкан побіг за мною. Зміг зупинити мене, тільки біля виходу.
-Стій, кажу!

-Вони мене не приймуть, ти ж бачиш!

-Бабуся завжди така, тут треба звикнути, а ось мама, на диво, до тебе звикла. Бо моїх дівчат завжди приймала бабуся, і приймала їх тоді, коли вони прийдуть випробування. Ти в нього попала. Прошу тебе, залишайся!

-А скільки в тебе дівчат було?!

-Дві.

-Ого, а після мене?

-Еда Йилдиз...

-Що?!

-Прошу вас, пройдіть за мною.

-Не піду! -ображено і водночас злобно промовила я.

-Еда, мені чесно все одно на їх думку. Вони мають до тебе звикнути, бо крім тебе, мені ніхто не треба. Почула? -я довго думала. А може, правда? Я повинна вибачитися і показати себе такою, яка є. 

-Ну гаразд. Ходімо.-він взяв мене за руку і ми знову зайшли у вітальню. Де пані Айдан щось обговорювала з пані Семіхой.  Я почала, як тільки вони мене помітили.

-Я дуже прошу пробачення за свій зухвалий характер. Наше знайомлення почалося не з тих слів. Я Еда, яка кохає вашого сина та онука. І яка поважає вас, тільки за те, що ви старші за мене. Я сподіваюся, ви зможете мене пробачити і я вас полюблю, як батьків мого хлопця. 

-Або як чоловіка. -додав Серкан. Я подивилася на нього здивованим поглядом. Він вдав, що нічого не сказав.

-Я подумаю. -тільки і промовила пані Семіха.

-Серкан, покажи Еді наш будинок.

-Гаразд. -він повернувся до мене. -Ходімо за мною! -він потягнув мене на гору. Затягнув в свою кімнату. Вона була в сірих та коричневих тонах. Посред кімнати стояв диван, поруч телевізор, зліва комод, з фігурками. Повертаючи праворуч, натикаєшся на стіл, з документами і ноутом, а зліва стояло велике ліжко. Сірого кольору, поруч стояла шафа, вона була білого тону. Біля столу стояв комод з папками.

-В тебе і вдома робота?

-А, що робити? Бізнесом правити не так легко.

-Розумію. -я сіла на диван. На маленькому столі лежали диски з фільмами.

-М, як в інституті?

-Так, вечір для фільмів. -він сів поруч.

-Подивимось якось?

-Обов'язково. -він поцілував мене в маківку.  -Еда, я повинен тобі дещо сказати...