Автор

Перед нами затишний будинок, який розташувався в квітучому саду. Сад відкривається нам із різноманітних, доглянутих квітів: півонії, іриси, астильби, гладіоуси, алиссуми, клематиси, пізньоцвіти, хризантеми, крокосмії, мірабіліси, сальпиглоссиси, статиці, жоржини тощо. Сад був розкішний, великий, як у самої королеви Англії. А посеред цього саду стояв маленький, непривітний та недоглянутий будинок. Його вікна відображали яскраві проміння жовтого сонця. Будинок мав тільки один поверх. Ще був льох. В будинку було дві затишні кімнати, доволі велика кухня, середня ванна і вітальня. Там жила наша героїня з сестрою, мамою та подругою. Її мама все життя займалася квітами, звідки і такий великий сад. Хазяйку звати Айфер. Вона має свій маленький квітковий бізнес. І старша донечка їй допомагає. В Айфер є дві гарнюні донечки: Еда і Селін. Чоловік жінки загинув у страшній аварії. Старшій тоді ще було тільки два рочки. Еда з дитинства полюбила квіти, це її хобі. І саме тому закінчивши школу з червоним дипломом, вона поступила до архітектурного універу. Він знаходився в Анкарі. А самі вони із Ізміру. А її сестра навпаки. Селін ненавиділа роботу мами, вона вважала це безглуздям. Все життя вона мріяла про славу, велику кар'єру і багате життя. Та закінчивши школу на одні трійки, і поступивши в театральній далеко не пішла. Ледве-ледве пробилася в театр, де її ніколи не ставили на головну роль. Максимум, це винести чашку, чи провести героя до головної героїні. Це страшено ображало Селін. Мати натомість сварила неї, що та не вибрала собі нормальну роботу. І завжди ставила Еду в приклад. Саме тому Селін ненавиділа сестру. Як не бійка, то сварка. Сестри ніколи не були рідними, і це звісно дуже засмучувало Айфер. В інституті Еда познайомилася з одним хлопцем, на ім'я Серкан. Він був сильним, елегантним, ввічливим, добрим, мужнім, спортивним і талановитим. А Еда на його фоні маленька і весела дівчинка. Хоч насправді вона була: ароматна, натхненна, гармонійна, делікатна, зухвала, дипломатична, природна, життєрадісна, креативна, класна і вибухова. Саме її зухвалість та делікатність привабила Серкана. А їй в ньому сподобалось ввічливість, доброта та мужність. Це була пара номер один. Вони чудово пасували одне одному. Їхні романтичні стосунки приховати було не можливо, один погляд розповідав про них все. Вони вірили одне одному, як ніхто, та ревнощів нікуди не діти. Коли ревнував він, хлопці ходили із синяками, коли ревнувала вона, Серкан довго не міг добитися від неї хоч погляду. Та це не заважало їм кохати одне одного до нестями. Та навчання закінчується і їм треба повертатися додому. Серкан також жив із батьками в Ізмірі. І ось сьогодні рівно рік, як вони повернулися. Всі дізналися про них, про їхні стосунки. Зраділи всі, крім Селін. Її серце спалахнуло вогнем ненависті, якого вже не потушити. Її сестра може вийти заміж, за багато та гарного хлопця. А вона? Серкан почав працювати у фірмі батька, його батько помер пів року тому. Він має стати генеральним, і звісно, в свою вже тепер фірму, він взяв Еду. Вона працює в нього ландшафтним архітектором. Не робота, а мрія. Сьогодні, як і вчора, як і завтра, Еда повинна була прокинутися від будильника. Та не сьогодні...
На вулиці були чутні якісь дивні звуки. Ніби-то сварка, ніби-то голосні розмови, з биттям посуду. Еда підскочила з ліжка.

Еда

Всім привіт, я Еда Йилдиз! Мені двадцять п'ять років і я ландшафтний архітектор. Ще я дівчина Серкана Болата! Моя сім'я складається з чотирьох людей. Я, мама, сестра і Мело. Мело це моя подруга. Та вона нам всім стала як рідна. В неї немає батьків, дому, рідних. Тому живе в нас. І ще допомагає мамі з бізнесом. Ми з нею з самої школи найкращі подруги. Спить вона у вітальній. Кожен ранок я прокидаюся, умиваюся, одягаюся, снідаю і біжу в офіс, інколи, коли це можливо мене підвозить Серкан. Так ось сьогодні все пішло, не так. Я встала з ліжка, і сонно пошкандибала на вулицю. Там моя сестра сварилася з мамою. Тільки чому я зрозуміти не могла.
-Скільки можна мені душу тріпати?! Ти гадаєш, я все життя зможу вас кормити?!

-Та не треба мене кормити! Я сама на себе зароблятиму! Ти краще про цю попіклуйся, свою донечку, шлюху! -після цих слів, мама завдала їй удару по щоці. Я злякалася.

-Мамо! -викрикнула я від страху.

-Ненавиджу тебе!-промовила Селін до мене.- І тебе!-розвернулася до мами. Всіх вас! Та пішли ви... під три чорти! -вона пішла від нас.

-Мамо, що сталося? Чому ти на неї так кричала?

-Вона прийшла он тільки-но, де вона була?! Не зателефонувала, не написала, скільки можна вже?! Я ж хвилювалася за неї.

-Я розумію тебе. Але мабуть треба було трішки лагідніше сказати їй, що ти про неї хвилюєшся.

-Будуть в тебе діти, ти мене зрозумієш. -промовила мама і зайшла в дім. А я так і стояла, завмерши, як стовп. Вітер охоплював мої ноги. Сонце засвічувала мої очі. Я думала про її слова. Раптом до мене підійшла Мело.
-Дада, що сталося? Ходімо додому!

-А? Так. Ходімо. -ми зайшли в дім. Я глянула на годинник. 7:12
Я вже запізнююся! -Я забігла в кімнату. Взяла речі і підійшла до дверей. Звідти зайшла Селін.

-Що, вже біжиш до свого Серканчика?

-Я біжу на роботу. Дай, будь ласка, пройти. -Селін відійшла. Я вскочила у ванну і вдягнула свою робочу форму. Вона складалася з штанів і піджаку помаранчевого кольору. А під низом була чорна кофта. На ноги білі кеди.

Я вийшла і відразу пішла до столу. Там вже все було готово. Селін ще була в халаті. А ось ми з Мело були готові до роботи. Ми всі смачно поїли. Я занесла за собою тарілку, попила чаю і взявши сумку, відправилася на роботу. За мною вибігла Мело. Коли ми вийшли за ворота, побачили машину. Мерседес білий. 

-Це не зятьок? -весело запитала дівчина.

-Мело, тихо! -наказала я їй. З машини вийшов чоловік. Років тридцять. Чорноволосий, високий, спортивний. Це поки що все, що я про нього знаю.

-Доброго ранку! -привітався він.

-Доброго. Я Еда. Це Мелек. -вона протягнула руку йому. Вона ж в нас була мисливиця за чоловіками. 

-Мені приємно. А як вас звати?

-Феріт. І мені приємно.

-Ви до когось приїхали? Я можу вам підказати дорогу чи людину. -не заспокоювалася Мело.

-Ні, дякую. Я шукаю Селін Йилдиз. Я не помилився?

-Ні. Це моя сестра. А ви хто їй?

-Я... -не встиг він доказати, як вийшла Селін і голосно викрикнула.

-Режисер! А ти не запізнюєшся?! -звернулася вона до мене.- Мело, рота закрий! Не культурно! І йди!

-Взагалі-то так прямо говорити людині, про її недоліки, теж не культурно!

-Йди вже, до своїх квітів! -ми розвернулися і пішли. Всю дорогу обговорювали його. А мені стало цікаво, про що вони говорили? Може їй нарешті дадуть головну роль. Вона так мріє про це. І ось, наші шляхи з Мело розійшлися, я повинна їхати прямо в центр. Подивилася на годинник. Він висів в мене на правій руці, він був чорного кольору. Він показував 7:49. Я вже запізнююся конкретно. В цей час я вже маю бути в офісі. На моє щастя, автобус прийшов швидко. Я сіла і молилася не запізнитися. 

Автор

Селін вдарила Феріта по щоці. Його голова повернулася в сторону.

-Ти, щось тут забув? Чи прийшов мені сказати, що мене на роль затвердили?!

-Ні. Не затвердили.

-Знову щось наговорив!-вона почала його бити.- Покидьок! Ненавиджу! 

-Селін, тихо! Тихо! -хлопець намагався її заспокоїти. -Твоя мама йде. - Селін заспокоїлася. 

-Йди звідси! Геть! -Айфер вийшла з воріт і помітила хлопця і злу Селін.

-Доню, якісь проблеми?

-Проблема в моєму житті одна! І це біднота! Моє прізвище нуль! Я не можу нічого добитися, бо не маю багатих родичів! Грошей не маю!

-Що сталося? Кажи!

-Нічого, насправді. -затвердив Феріт. -Я Феріт. Приїхав повідомити Селін про погану новину. Її знову не затвердили на головну роль. І підвезти до театру.

-Селін, доню. Не засмучуйся.- Айфер хотіла її підтримати.

-Все буде добре, і я так кажу. -посміхнувся хлопець.

-Мамо! -вона не дала себе обійняти. -Йди! Мені не потрібна підтримка! Ні твоя, ні будь- кого! Йди! Давай! Мело там без тебе ніяк! -Айфер опустила голову, їй було образливо, що донька не підпускає до себе. Та згадавши ранок, вона посміхнулася із всіх сил і пішла. 

-А ти! Їдь геть!

-Селін, я кохаю тебе. Як ти не можеш цього зрозуміти? Я пропозицію зробив? Зробив. Ти моя наречена. Скоро станеш дружиною. Досить. Народиш мені дітей і...

-І що?! Сидітиму все життя з дітьми?! А де кар'єра?! М?! А де слава?! В нас з тобою різні поняття про щасливе життя! Я тоді погодилася, щоб позлити сестру. Аж як?! Вона переграла мене! Он, хлопець Болат! Багатий, гарний... а мені? Що мені дісталося?!

-Не кажи так! Ми житимемо багато! Я і зараз не бідний! Ми будемо щасливими. А слава... вона нікуди не дінеться. Ти бачиш, зараз не щастить. Зачекай рік, два.

-Щоб тобі відкрили двері, треба в них стукати! Доки зможеш, доки... руки кров'ю не стечуть! Стукати, стукати і стукати!! Зрозумів?! Хто ти?! Ти якійсь режисер... якого ніхто не знає! От станеш заробляти мільйони, і коли тебе кожна собака в країні знатиме, от тоді приходь!

-Я не розумію, чого ти хочеш?!

-Життя сестри хочу! Вона якийсь там архітектор, а її знають всі! Це не справедливо! В неї хлопець мільярдер!  Може ще чоловіком стати! І буде Еда купатися в грошах, їсти їх! А я?! Ніхто! Я втомилася бути її тіню! Я заберу її життя!