Ізабель-це дівчина з музичної школи.Вона грає на скрипці.Ми познайомилися ми випадково.Тоді мені було 10 і мене поставили з нею в парі на концерті.Тоді я була мовчазною як зараз Ніколас.Ізабель зробила мене іншою.Я стала розкритішою,веселою.Після того ми почали товаришувати.Вона весела, балакуча і трудолюбива.Ця дівчина може втішити мене та розвеселити коли сумно.Ізабель-подруга яку мріє мати кожен.
-Привіт-вітаюся я коли підходжу до подруги.
-Привіт
Ізабель налітає на мене з обіймами.
-Як ми давно не бачилися
-Так, але ти може мене відпустиш
-Так
Вона випускає мене з обіймів та широко всміхається.
-Де ти була?-запитую я
-Ходімо купимо морозиво та сядемо, і я тобі все розповім.
-Добре
Ми купили по морозиву.Ізабель обрала шоколадне, а я полуничне.
-Ну розповідай уже швидше-мовила я сідаючи на лавочку.
-Ну почнемо з того моменту, що я взяла передих від занять в музичній школі.Тоді ми з мамою поїхали до тітки.Вона живе недалеко звідси.Саме тоді її знайома попрохала її приютити свого сина на пару тижнів.
-От з цього місця більш детально
-Його звуть Річард, але я називаю його Річі.Спочатку в нас не було навіть дружби.Він був грубим.Потім цей хлопець став м'яким і стриманим.Ми гуляли, проводили багато часу разом, а коли ми мали їхати додому Річі подарував мені браслет та запропонував бути його дівчиною.
-І що ти?
-Звісно погодилася
-І як у вас?
-Виявляється, що він живе недалеко від мене і ходить в туж музичну школу, що й ми.Тільки Річі грає на синтезаторі.
-Класно тобі.Вже хлопця хорошого знайшла
-Так Річі чудовий, а в тебе що нема того хлопця який тобі подобається і він до тебе не байдужий
-Поки тебе не було в мою групу по грі на гітарі прийшов новенький.Його звуть Ніколас, але він попросив називати його Ніком
-Ну і що він?
-Я запросила його до себе.Все було добре.Нік навіть намалював мій портрет.Потім як тільки він взнав котра година швидко вибіг з будинку навіть не попрощавшись.
-А далі
-На наступний день він не прийшов на музику, а номера я його не маю
Про сон я промовчала.
-Не хвилюйся-подруга обійняла мене-все буде добре
-Абиж то
-Ну а як він тобі?
-Нік не такий як усі
-Зрозуміло
-Ходімо краще прогуляємось
-Ну добре
Через декілька годин я повернулася додому.Найголовніше відволіклася від думок про Ніка.
-Привіт мамо
-Привіт доню.В нас сьогодні будуть гості.
-Справді.Хто ж?
-Пам'ятаєш я говорила, що в мене сьгодні буде зустріч клубу рукоділля?
-Пам'ятаю
-Там я познайомилася з чудовою жінкою.Тепер ми з нею подруги
-Чудово.Я з радістю на неї погляну
-Рада що ти не проти
-Тобі допомогти
-Ні я вже сама все приготувала. Йди краще одягнися бо гості будуть за декілька хвилин.
Я піднялася в свою кімнату.Одягнути вирішила малинову сукню.
Через декілька хвилин уже спустилася на перший поверх.
-Доречі зовсім забула тобі розповісти, що Медісон прийде не сама,а з сином.
-Добре.Може, потоваришую з ним
-Може
Пролунав стук в двері.Мама побігла відчиняти, а я пішла за нею повільним кроком.
-Здрастуй.Яка я рада, що ти прийшла.А це, мабуть, твій син.
-Так
-Здрастуйте-промовила я
-Здрастуй
-Це моя донька Мелоді,а це Ніколас
-Так
-Він ходить з Мелоді в один клас по музиці
-Так.Ніколас обожнює музику
Тут мій погляд зупинився на хлопцеві.Він дивився на мене пустим поглядом.Його очі кольору молочного шоколаду випромінювали лише сум.Було видно, що він не хотів цієї зустрічі.Коротке каштанове волосся причесане.На його губах нема навіть легкої усмішки.Одягнутий він в білу футболку та джинсові шорти.
Скільки я хотіла його побачити, а тепер хотілося просто щезнути.
-Привіт
Він мовчить.Це мовчання найважче з усіх.Тиша яка зтоїть у домі давить на уші.Врешті його мама не витримує.
-Ніколасе! Привітайся з дівчиною
-Привіт-ледве чутно промовляє Нік.
Незручну мовчанку після "вітання" хлопця заглушує свист чайника який саме скипятився.
-Чого ж ви стоїте?Проходьте швидше.Ось вже й чайник скипятився-пожвавлюється мама.
Всі пожвавлюються,проходять в гостьову та всідаються за стіл.Я навпроти Ніка, а мама навпроти місіс Медісон.
Мама виставляє на стіл тарілку з моїм улюбленим яблучним пирогом,який вона готує тільки по святам.Слідом за пригощенням я наливаю кипяток в чашки.
-Який вам чай заварити?
-Мені зелений з ромашкою
-А тобі?-звертаюся до Ніколаса який знову кудись дивиться лише не на присутніх
-Чорний
Хоча б це сказав.
Я пожвавлююся, швидко дістаючи потрібну заварку.Чого чого, а цього добра в нас досить.Нам з мамою заварюю теж ромашковий.
Через декілька хвилин ми спокійно п'ємо чай з пирогом.
Мами розмовляють про щось, а Нік з байдужістю штрикає вилкою шматок пирога.
Подивившись на нього в мене зник апетит.
Я розглядала хлопця.Він був спокійним, але зовсім іншим, відстороненим.
-Діти,ходіть погуляйте-промовила моя мама побачивши що мені нудно
-Добре
Я встаю зі столу та дивлюся на Ніка.Він теж піднімається та йде у бік дверей.
-Куди ми йдемо?-запитую я йдучи за хлопцем, який розміреним кроком кудись йде
-Ти незнаю.Я в парк
Я не промовила більше ніслова, а просто пішла за Ніколасом.
Нік знову сів на туж лавочку, що і минулого разу.
Я пішла за морозивом в надії його розвеселити.Взяла шоколадне та м'ятне.
-Яке будеш?
Ніколас покачав головою в різні боки показуючи, що не хоче.З великим зусиллям я вмовила його щоб з'їв м'ятне.
-Ти завжди будеш за мною ходити?-запитав він доївши.
-А що?
-Я перший запитав
-Ну добре.Як ти хочеш
-Тоді не ходи.Прошу не спілкуйся зі мною.
Це слова з мого сну.Я вагаюся,але запитую теж саме.
-Чому?
-Повір так буде краще всим:і тобі і мені.
Далі він обіймає мене ніжно та обережно так само як у сні.Потім відпускає та йде геть.
-Ніколасе!Ніку!Куди ти?Поясни
Я біжу за ним та він робить вигляд, що не помічає мене.
Нік заходить до мене додому, бере рюкзак та йде.Як я не прошу пояснити він не звертає на мене уваги.
Я  піднімаюся в свою кімнату та стежу за тим як йде Нік.Здалека помічаю його сум.
Через декілька хвилин він зникає з поля зору.
Я сідаю на ліжко та починаю плакати.Все чого я так боялася здійснилося.Сон став реальністю.Найболючіше-це спостерігати як людина яка тобі дуже потрібна просто йде навіть не пояснивши в чому річ.