Знову ці одноманітні дні. Моя квартира, знайома обстановка, тіж люди. Нічого не змінилося. Минуло багато часу від останньої зустрічі з Ярі, Хосоком та Чіміном.

Близько року.

Ми з Ярі часто зідзвонювалися, але довго не розмовляли, адже вона зараз дуже зайнята своїм навчанням. Я дуже хотіла їх побачити, обійняти, розпитати, як їхні справи. Мені їх так не вистачало. А особливо у такі моменти, коли навколо нікого, лише ти сам, коли немає людини, яка може тебе підтримати, обійняти.

Зранку я вирішила не сидіти вдома, а піти прогулятися. Тому я швиденько одягнулася і направилася надвір, на свіже повітря, адже ця нагнітаюча атмосфера у моїй квартирі не дозволяла мені розслабитися і вільно думати.

Погода була чудова: світило сонце, співали пташки, гралися діти. Навіть мої сусіди, які завжди сидять вдома, вийшли прогулятися. Мені хотілося кожному подарувати свою посмішку. Але дещо, все таки, змінилося. Я, як завжди, пішла у свій улюблений парк, щоб відпочити. Там було не багато людей, я вітала їх своєю усмішкою, але у відповідь нічого не отримувала. У них не було ніяких емоцій на обличчі, ні радості, ні щастя. Мені це здалося трішки дивним. Та все ж були і такі люди, які щиро усміхалися мені у відповідь. Я багато часу провела у парку. Тому час повертатися додому. Я не поспішаючи йшла, роздивлялася вітрини магазинів, прохожих повз людей. І я замітила на одному з цих людей такий знайомий малюнок на сорочці. Це той самий чорний пів-місяць, який я бачила у школі. Мене це трішки налякало, тому я пришвидшила свої кроки. Я не бажала згадувати цю поїздку і вірила, що це просто страшний сон. Я повернулася додому і зачинила двері на замок. Більше я не хотіла виходити зі своєї квартири, хоч якою сірою вона здавалася.

Ввечері до мене зателефонувала моя подруга і сказала, що завтра вона повертається і більше нікуди не поїде. Від почутого я зраділа. Нарешті, Ярі повертається. Моїй радості не було меж. Тому я з нетерпінням чекала наступного дня. Я рано лягля спати, але все ж не змогла скоро заснути.

Настав цей довгоочікуваний день приїзду Ярі. Сьогодні я її побачу. Лише думка про це, змушувала мене усміхатися. Роздався телефонний дзвінок. Я, як навіжена, побігла до телефону.

- Алло, слухаю Вас.

- Як офіційно. Ти що, в якійсь компанії працюєш? - я почула голос Ярі. - Я уже приїхала і хочу тебе побачити.

- Ярі, я така щаслива. Я якнайшвидше повинна з тобою зустрітися. Я стільки усього маю тобі розказати. - зраділа я.

- Тоді зустрінемося у нашому кафе. А, і я маю для тебе приємний сюрприз. Зі мною ще дехто буде. Думаю, ти не проти? - запиталася Ярі. І я почула, що біля неї хтось сміється. Це був такий знайомий голос.

- Зачекай, з тобою ще Чімін і Хосок?

- Ну ось, це вже не буде сюрпризом. Уміють вони усе зіпсувати. Ну, гаразд, ми тебе чекаємо. Швидше одягайся і приходь.

- Добре, уже одягаюся. Бувай. - сказала я.

- Бувай. - і поклала слухавку. Я одягнула свою нову сукню і поспішила на зустріч, яку я так довго чекала.