Ми повернулися в готель. Цей готель нагадував мені трішки мою квартиру: такі ж сірі сціни, не багато вікон, через що у кімнату не потрапляло світло. Але тут я почуваласся не такою самотньою - зі мною мої друзі. Вони, напевно, найцінніший скарб, який у мене є і який я боюся втратити найбільше у світі.

Коли ми повернулися у готель, то одразу розійшлися по своїх номерах. Ми з Ярі у свій, а Чімін у свій номер, який знаходився не так вже й далеко від нашого. І здається, Чімін мешкає з моїм новим другом - Хосоком. Ми розійшлися, а Чімін на прощання лише мило усміхнувся. Зайшли ми у номер і побачили на столі нашу вечерю, яка виглядала досить смачно, сподіваюся, що на смак також. Повечерявши, Ярі одразу заснула, але не я. Я ще довго не могла заснути, згадувала усі приємні моменти з моєю подругою: як ми познайомилися, усі дні народження разом з нею, як ми вперше поїхали разом за кордон, як разом ледь не спалили мою квартиру, коли готували. Ці спогади назавжди залишуться у моїй пам'яті, адже це були найкращі моменти у моєму житті. Після цього я солодко заснула і не бажала прокидатися.

Ранок. На цей раз мене розбудила Ярі, а не як завжди - я її. Я прийняла душ і хотіла уже снідати разом із Ярі, але вона запропонувала поснідати з усіма у їдальні. І ми спустилися до інших. Їдальня була досить просторою. Я одразу помітила Хосока з Чіміном, які сиділи за столиком біля вікна. Тому, ми не вагаючись взяли свій сніданок і попрямували до них.

- Доброго ранку! - привіталася я. - Можна ми сядемо біля вас? Бо місць уже немає.

- О, так, звісно сідайте. - відповів Хосок і трішки посунувся.

- Дякую. Ну як у вас настрій? - запитала Ярі.

- У мене... Я взагалі нічого не хочу робити і планую весь день просидіти у номері. - відповів Хосок.

- Хм... Я погоджуся з Хосоком. - кивнув головою Чімін. - Я вже швидше хочу повернутися додому, а то не подобається мені це місце. А ви, дівчата, плануєте піти сьогодні на ще одну екскурсію?

- Напевно, так. Що ж ще нам залишається робити? - відповіла я. - Можливо, підете з нами? Разом, все-таки, веселіше? - запропонувала я.

- Гарна ідея. Я з радістю. І думаю Чімін теж. Чи не так? - глянув Хосок на Чіміна.

- Гаразд. Куди ж я дінуся? Піду з вами. - мовив Чімін і усміхнувся.

- От і чудово! Отже, о 14 годині зустрічаємося внизу у кімнаті.

- Ок. Зустрінемося там. - відповів Хосок і вони з Чіміном пішли. Ярі сиділа і дивилася в одну точку. Мені це здалося дивним. Я ще не бачила її такою. Я помахала рукою перед її обличчям і вона одразу прийшла у себе.

- Ярі, що з тобою? Все гаразд? - з тривогою запитала я.

- Так, так! Не хвилюйся. Я просто задумалася. - сказала Ярі, але вона все ще поводилася якось дивно. Ми поснідали і трішки прогулялися по території готелю. Я поглянула на годинник. Уже була 14:15 година.

- Ярі, нам потрібно поспішати! Ми спізнюємося. - я взяла Ярі за руку і потягнула за собою. Вона спочатку нічого не зрозуміла, але потім згадала, куди ми так поспішали.

Прийшовши до цієї кімнати, там уже було багато людей, ми почали шукати Хосока і Чіміна. Але не ми їх знайшли, а вони нас.

- Чому ви так довго? Ви що, заблукали? Ви ж тут не вперше. - глянув на нас Чімін.

- Ну, вибачте. Ми просто гуляли і не помітили, як швидко минува час. - почала виправдовуватися Ярі.

- Ну, такі вже ці дівчата. Що ж поробиш? - усміхнувся Хосок. І ми пішли за екскурсоводом до школи. Ми йшли, розмовляли, сміялися, через що отримували зауваження. Але вони на нас ніяк не впливали. Я трішки відійшла від усіх і розглядала картини, плакати на стінах. Але мою увагу привернула темна занавіска, яка висіла у непомітному куточку. Відсунувши її, я побачила перед собою двері, які я так хотіла відчинити, але побоялася. Раптом до мене підійшли мої друзі і я налякалася.

- Що це за двері? Куди вони ведуть? - почала я закидати питаннями.

- Ну, що ж, давайте дізнаємося. Мені дуже цікаво. - сказав Хосок і відчинив їх.