Новий день, та все ж стара звична рутина. Я, як завжди, прокидаюся, приймаю ранковий душ і смачно снідаю. На сьогодні я не маю ніяких планів, тож змушена провести його у своїй квартирі, яка вже мені так набридла. Ці сірі стіни ніби тиснуть на мене, не дають змоги вільно дихати, думати. У голові панує хаос та якийсь дивний неспокій. Ця самотність з'їдає мене зсередини, не даючи шансу вижити. Та я вже потроху починаю звикати до цього.

Проводячи час з чашкою кави перед телевізором, я переглядаю канали. Та нічого путнього так і не знаходжу. Лише суцільна брехня, плітки і більш нічого. Та мій «затишок» порушує телефонний дзвінок. Я підіймаюся з дивану і підступаю до столика, де лежав мобільний телефон. Це дзвонить моя подруга - моя найкраща подруга. Беру слухавку.

- Мері, як ти? Сумувала за мною? - радісно викрикує в телефон Ярі. А я наче бачу, як широко вона посміхається.

- Я...я не очікувала, що ти зателефонуєш. Звісно, я сумувала за тобою! - так же відповідаю я, трішки спантеличено. Ми з нею не бачилися цілий рік - через навчання їй необхідно було поїхати в іншу країну. Спілкувалися ми лише за допомогою соціальних мереж, що, звичайно ж, аж ніяк не радувало мене. Це були надзвичайно важкі дні як для мене, так і для неї, адже ми ще ніколи не розлучалися на такий довгий період, ще з самої школи були весь час разом, наче сестри.

І зараз вона повернулася. Я дійсно така щаслива, усередині усе вибухнуло від раптових емоцій.

- Чекай мене у гості. Ти ж не змінила місце проживання? - запитала та.

- Ні, не змінила, - промовляю я, бігаючи від радості по квартирі.

- От і чудово, чекай в гості.

- Звичайно. Буду чекати. Бувай, - весело відповідаю та кладу слухавку.

Через декілька хвилин чую дзвінок у двері. Я здивувалася. Невже вона так швидко приїхала? Так, це дійсно Ярі. Я швиденько відчиняю двері і накидаюся на неї. Обіймаю її так сильно, наскільки тільки можу.

- Йой... Мері, ти мене з такими темпами ще задушиш, моя шия не така міцна, не витримає таких обіймів, - почала скаржитися Ярі.

- Вибач. Я просто така рада тебе бачити. Я так сумувала, ти собі не уявляєш, - і ще раз замикаю її в обіймах.

Нарешті повернулася моя подруга, людина, яка розвіє у мені це відчуття самотності, яка принесе у моє життя більше яскравих моментів, з якою я буду щасливою.

- Мері, ну розказуй, як ти тут без мене? Ще не знайшла мені заміну? - розпитує Ярі, на що я лише безглуздо посміхаюся.

- Скажеш теж. Ну звісно, я не знайшла кращої за тебе. Я ж тебе так люблю, - відповідаю, вдивляючись в обличчя дівчини навпроти.

- Ну, що ж. Я тут привезла для тебе невеличкий подарунок, - промовила Ярі і вручила мені книгу, яку я так давно хотіла.

- Вау! Дякую! - подякувала я і поцілувала свою подругу.

- В мене для тебе є ще одна пропозиція, - почала рудоволоса, - Не хочеш зі мною відправитися на таку невеличку екскурсію до якоїсь старої школи? Кажуть, що там навчалося багато відомих людей, а ти таке полюбляєш, - ця дівчина знає, як мене зацікавити. І я не можу їй відмовити, та й це чудова можливість провести разом час цікаво та із задоволенням.

- Так, звичайно я поїду. А то набридло сидіти вдома, у чотирьох сцінах, - що там, я готова поїхати з нею хоч куди.

- От і добре! Завтра зранку я по тебе заїду.

- Окей, - я зраділа можливості провести час, який ми згаяли, разом і відвідати історичну школу.