Ми кинулися на пошуки Чонгука. Я ніяк не могла зрозуміти куди він подівся, що з ним сталося. Я не хотіла його так швидко втрачати, адже ми не усе сказали один одному. Думки про те, що я його не побачу вбивали мене. Я хотіла ще почути його такий солодкий та ніжний голос, доторкнутися до нього, відчути його дотики на своєму тілі. Але чи буде усе так, як хочу я?

На пошуки Чонгука ми витратили цілий день. Навкруги почало темніти.

- Здається, нам потрібно десь переночувати, - сказала я.

- Друзі, дивіться там світло! - голосно промовила Ярі. І всі линули у сторону світла. Ми вийшли на дорогу, на якій не було жодної живої душі. Ця дорога була такою мокрою, і здавалося, ніби це дзеркало, яке відбивало світло від ліхтарів та від місяця. Ми оглянули усе навкруги. Це було невеличке містечко, яке ніби вимерло, адже там нам не зустрілася жодна людина. Ми вирішили заночувати у будинку: один поверх, високі стелі, великі вікна, а усередині чотири кімнати. Загалом, вдосталь місця для нас чотирьох.

Ми рішуче відчинили двері та зайшли. Навкруги усе було таким світлим, не зважаючи на те, що вже темніло. Здається, тут жила молода подружня пара, бо усі стіни обвішані спільними фото молодих людей. Я почала розглядати ці фото, оглядати усі кімнати, кожну щілину. Усе було таке акуратне, прибране, ніби тут і досі хтось живе. Але ні...

Було пізно. Але спати ніхто не хотів, тому ми просто сиділи біля каміна і розмовляли.

- Слухайте, мені дуже цікаво про що ви мрієте? - почав розмову Хосок, - Я, наприклад, дуже хочу стати професійним танцюристом. А ви?

- Хм... Моя мрія - стати письменницею. Я неймовірно люблю писати. Пам'ятаю, ще у школі вчителі хвалили мене за мої твори. Тому я не полишаю своєї мрії і роблю усе, щоб вона здійснилася, - сказала Ярі і на її обличчі з'явилася чарівна усмішка.

- Чімін, а яка у тебе мрія? - запитався Хосок.

- Моя мрія вже здійснилася. Я мріяв зустріти дівчину, яка стане для мене усім, - мовив Чімін, міцно обіймаючи Ярі. Усі притихли.

- Мері, а щодо тебе?

- Ну...я навіть не знаю, - відповіла я.

- У тебе повинна бути мрія! - сказав Хосок, поглядаючи на мене.

- Ну гаразд, я скажу. Я мрію подорожувати навколо світу з коханою людиною, - промовила я, - Ось така в мене мрія, та чи здійсниться вона?

- Звісно, що так! Я ж тебе знаю. Ти якщо чогось хочеш досягти, робиш усе можливе, - підбадьорила мене Ярі. І я погодилася з її словами.

Ми так ще вели бесіду близько години. Та все ж, думки про Чонгука не давали мені спокою і я покинула друзів і пішла у кімнату. *Де ж він зараз? А якщо його вже немає в живих?* Я ще тривалий час думала про це, та все ж заснула.

Ранок. Я прокинулася рано, усі ще спали. Попрямувала на кухню, щоб чогось поїсти, хоча вибір у мене невеликий. Тут довгий час ніхто не живе, тому харчів не багато, а свої запаси ми вичерпали. Я знайшла якісь консерви, які і стали моїм сніданком. Не зволікаючи я прийнялася за нього. Здавалося, що це мої будні дні, які я проводила ще до усіх цих жахливих подій. Хосок та Чімін також уже прокинулися і сіли снідати. Поснідавши я не хотіла сидіти у будинку, а вийти.

- Я вийду трішки надвір? - сказала я.

- Так, звісно. Тільки не далеко, -попередив Чімін, на що я похитала головою і вийшла.

Свіже повітря наповнювало мої легені, тіло розслабилося, я почувалася вільною. Присівши на сходи, я спостерігала за хмарами у небі, яке було таким чистим та спокійним. У небі я побачила пташку, яка все ближче підлітала. І приглядівшись до неї, я зрозуміла, що ніяка це не пташка.