Сонце. Я так давно його не бачила, не відчувала промінців на своїй шкірі. Воно світило прямо на мене з Ярі. Через це я одразу прокинулася, бо я не можу спати, коли на мене щось світить. А Ярі ще довго та міцно спала і я не стала її будити. Одягнувшись, я спустилася на низ і пішла до кухні, де вже за столом сиділи хлопці, снідали і голосно щось обговорювали. Як на диво, у всіх був хороший настрій. Але не в мене, точніше я не знала хороший у мене настрій, чи поганий. Я пройшла повз них і попрямувала до холодильника. Мій шлунок вимагав чогось поїсти і я не могла не задовольнити його. Я взяла чай та бутерброди і сіла за стіл з хлопцями. Я прийнялася за свій сніданок, не зважаючи на їхні розмови.
- Мері, смачного! - голосно промовив Хосок і усміхнувся. Я так давно не бачила цієї яскравої та милої посмішки, від неї одразу захотілося усміхатися.

- Дякую. Тобі теж, смачного! - відповіла я і усміхнулася.

- Здається, ще когось не вистачає. - сказав Чімін, - Піду розбуджу Ярі, а то вона ще так довго буде спати, - він піднявся зі свого місця і пішов у кімнату, де і досі спала Ярі. Коли Чімін зайшов до кімнати, то з неї роздався голосний сміх Ярі і Чіміна. Як вони можуть веселитися, коли зараз такий час, не знаю. І я їм трішки заздрю. Вони такі щасливі разом. Я рада, що вони є один в одного.

Я, не промовивши жодного слова, поснідала і пішла у вбиральню. А Хосок з Чонгуком почали про щось розмовляти. Я вийшла і, ще не зайшовши на кухню, до мене підійшов Чонгук і потягнув у кімнату.

- Мері, я хочу пояснити усе... - почав Чонгук.

- Стоп! Давай усе забудемо і не будемо більше до цього повертатися? Так буде краще для нас. Гаразд?

- Ну, гаразд. Якщо ти так думаєш... - відповів Чонгук.

- От і чудово, - глянула я на нього і посміхнулася. Я не хотіла й надалі ігнорувати його, не розмовляти з ним. Я просто хотіла усе забути і почати спочатку, з чистого листка. Я повернулася на кухню, де ще сидів Хосок і жував свій сніданок. Пізніше до нас приєдналися Чімін з Ярі, і Чонгук. І ми почали обговорювати наші подальші дії.

- І так, ми ще довго сидітимемо тут? Потрібно шукати інших людей, - сказала Ярі.

- Я теж так думаю. Але ми не можемо ось так, без жодних засобів захисту піти. Нам, тоді, не жити. Тим паче, дорога у нас не коротка, - мовив Чонгук.

- Взагалі-то, тут поблизу є поліцейський відділок. Думаю, там нікого немає і зброю ми зможемо дістати, - сказала я, - Тож, ми можемо туди навідатися.

- Хороша ідея! Тільки не усі підуть. Підемо я з Чонгуком, а Хосок залишиться з вами, якщо щось, - скомандував Чімін і усі погодилися.

Чогук з Чіміном вийшли з будинку і направилися до поліцейського відділу. Надворі було тихо, аж занадто тихо... Тиша заповнювала кожен закуток. Хоч і світило сонце, але було досить холодно. Та хлопці, не зважаючи ні на що, йшли до назначеного місця. Коли вони наблизилися до будівлі, то не ризикували одразу заходити. Чонгук з Чіміном спочатку обійшли будівлю і оглянули усе. Двері не були закриті, тому вони з легкістю зайшли всередину. Приміщення було темним, навкруги розкидані якісь папери, документи, перевернуті столи і стільці, усюди літав пил, ніби у якійсь старій бібліотеці. Чімін одразу почав пошуки зброї. А Чонгук ще довго ходив і розглядав кімнати цієї будівлі.

- Чонгук! Давай, допомагай шукати! Досить ходити без діла! - голосно промовив Чімін, який рився у столі.

- Я, здається, щось знайшов! Чімін, іди сюди! - покликав його Чонгук. Чімін прибіг і побачив, як Чонгук дістає зброю із залізної скриньки, яка стояла під перевернутим столом. Чімін узяв зброю у руки і почав роздивлятися її. Думаю, йому було незвично тримати її у руках.

- Гаразд, беремо усе і йдемо. Не можна тут довго залишатися, - сказав Чімін, - Раптом з іншим щось трапилось.

- Добре, - погодився Чонгук. Вони швидко почали збирати зброю і вийшли на вулицю, яка більше нагадувала сцену із фільму жахів.

Я, Ярі та Хосок залишилися у будинку. Ми довго мовчки сиділи. Це не було на нас схоже: завжди ми такі шумні, веселі. Та зараз ми стали якимись іншими, нас ніби поміняли.Нашу тишу, раптом, порушила Ярі.
- Я, напевно, піду нагору - відпочину. Бо нас ще чекає довга дорога.

- Гаразд, іди, - промовила я, - Відпочинь, - Ярі встала з дивану і пішла до кімнати. Ми ще довго так мовчки сиділи, але Хосоку, напевно, набридла ця тиша.

- Слухай, я хотів дещо запитатися, - почав Хосок, - Що між вами з Чонгуком? Ви якось дивно поводитеся останнім часом.

- Між нами нічого немає. Не хвилюйся. Просто невеличке непорозуміння, яке ми вже забули, - відповіла я.

- Точно? Бо щось про Чонгука так не скажеш. Він якийсь дивний.

- Він завжди дивний. Так що, не хвилюйся, - я широко усміхнулася і, навіть, не помітила, як рука Хосока опинилася на моїй.