Скажу сразу, что это одна из моих любимых и старых работ. Вдохновлена украинскими народными песнями и классической украинской литературой. История трагической любви, история о том, как любовь не знает смерти.

Шептала калинонька,

А небо синiло,

Гуляла дiвчинонька,

Дiброва гримiла .

Спiвала дiвчинонька,

А пiсня лунала,

Йшов до неї хлопець,

Трава завивала.

Зустрiлись в любовi,

Всю нiч проспiвали,

Сходило вже сонце,

Спiвать не давало.

Пiшла дiвчинонька

Рушникiв шукати,

Не давала мати

Любовi їй знати.

А юнак спiває,

Радостi не знає,

Йде на сiч блукати,

Та її не знати.

Мiсяцi минали,

Пiсню не спiвали,

Знайшла дiвчинi мати,

Придане i хату.

Дiвчинонька плаче,

Та долi не бачить,

Поховала мати,

I одна зусталась.

Пан кличе в невiсти,

Вона вiдмовляє,

Десь у свiтi любий

Iх пiсню спiває.

Сказав тодi пан їй,

Що його не має,

Що в свiтi давно цiм

Вiн вже не спiває.

Шептала калинонька,

Дiвчинонька знала,

Не жити без коханого,

Пiшла та упала.

Поховали дiвчиноньку,

Бiля її мати 

Щоб на тiм свiтi

Печалi не знать їй.

Прийшов юнак з степу,

I пiсню спiває,

Пiшов до любої,

А її немає.

Сiв коло неї,

Та давай спiвати,

Шепоче калинонька,

Заснув коло неї.

Побили того пана,

Спалили його хату,

Посадили калину,

Вирили могилу.

А вони лежать,

Пiсню спiвають,

Всяк хто кохає

Смертi не знає!

2015 рік.