погані новини,
і зранку до біса холодно.
моя мила леді
частіше морочить голову
й постійно плаче.
у зовсім чужому місті
її, певно, гріють не менш
чужі люди:
чужі губи, і руки –
давно не мої.

моя мила леді
давно вже не моя
й не мила.
скоріше, істеричка,
що зруйнувала психіку,
і зруйнує міста і країни.
я відчуваю її шкірою,
і вона нікчемна.

я її зневажаю,
ненавиджу,
але ще не так давно
ладен був віддати власне життя.
а вона з кожним днем,
дихає, мов на ладан,
і хоче піти:
чи від мене, чи зовсім –
так і не зрозумів.

я і сам не розумію чи хочу її
прогнати,
чи залишити поруч і більше
ніколи,
нізащо
не відпускати...

14.11.2022