Я навіть тоді ще не знала твого імені, але вже мріяла про тебе. Загадувала бажання на Новий рік і день народження, шепочучи їх у порожнечу ночі. Я не хотіла йти на цю вечірку, але кожного дня докоряла б собі, якби ми там не зустрілися.

Ти увійшов – із зеленими очима, які ніхто не міг забути. Вони зазирнули в мої очі, в моє майбутнє. На мить мені здалося, що ти доторкнувся до моєї душі, а потім ми повернулися в реальність. Ми говорили на сходах про твої мрії, і пізніше, лежачи в ліжку, я прошепотіла, що боюся — усе відбувається занадто швидко.

Ти взяв мене за руку і сповільнив час, зупинив годинник. Ми ще занадто молоді, щоб тонути в глибоких, брудних водах гріхів, сповнених безнадійних сумнівів. Я дозволила тобі витягти мене звідти, обійняти й уповільнити наше майбутнє.

Любити тебе може бути небезпечно, але й подарувати мені своє серце — це також лотерея. Я можу втратити тебе, як інших. Але давай зупинимо час, закриємо сердця на ключ, і нехай те, що нас наздоганяє, прийде не так швидко. Давай просто продовжимо лежати в цьому ліжку, аж поки перші промені світла не проб'ються крізь штори, не розчиняться на твоїй шкірі, не розбудять нас.