— Ну що, ти вже з ним переспала?

— Ми провели всю ніч на кухні. Він пив свій енергетик, а мені підливав чай. Ми говорили від душі, розмірковували про майбутнє. Я була втомлена після важкого дня, але навіть о другій ночі, поруч із ним, відчувала себе сповненою енергії. Дивлячись у його сірі очі, бачила океан, про який ми мріємо. Його сильні руки давали мені відчуття безпеки, і я більше не відчувала страху. Його красивий низький голос звучав для мене як колискова — я б поставила його на дзвінок і слухала б, як улюблену пісню. На світанку ми вийшли на балкон. На ньому були сірі штани, а на мені — лише довга футболка, але в його обіймах мені було тепло. Ми дивилися, як сходить сонце, і розуміли, що наше кохання так само тільки-но розпочинає свій шлях, простягаючи перші промінці. Коли ми заснули, він вдихав запах мого волосся, а я притискала його руку до своєї щоки. Поруч із ним я змогла розслабитися, відкритися. Це те, чого я не дозволяла собі всі двадцять років. Він — перший, хто взяв моє серце й не розбив його, хто зберіг його у своїй душі. Він той, хто розвіяв темряву, в якій я залишалася так довго. І мені цього достатньо.