Колись, в її кімнаті стане чисто,
Колись і на столі залишиться лиш пил...
Колись, в її кімнаті світло блисне,
І я відчую помах білих крил.

Колись, не зараз, вже не буде криків,
Не буде нарікань на все.
Колись, не треба буде мити
В сметані все її лице...

Вона сама устане, прибереться.
І смачно повечеряє сама.
Вона так тепло посміхнеться,
І поцілує у вуста.

Вже не потрібна будеш, зайва.
Тому що вже доросле те дитя.
Яку ти колихала в сяйві,
Готуючи в доросле те життя.

Колись, спокійні в вас розмови
Складатимуть прийдешній лад.
Колись, ти жалкуватимеш доволі...
Але вже не повернеш час назад.