Я просто прогуляюсь по алеї,
по проспекту, по метро...
Я просто надіну свої китайські навушки, які не грають на всі сто...

Я буду слухати Шопена і Барбару Праві...
Я буду плакати під звуки скрипки і під французькі голосні!

В моєму плейлисті багато плутанини, багато мішаних пісень.
Багато тих історій, що змушують радіти...
А більше тих, в яких я бачу лиш себе.

Колись мене дочка спитала: чому я слухаю все те, що змушує мене ридати?..
Ці пісні - свідки, моєї мертвої душі...