"Людина - цар природи", - сказав хтось мудрий.

Не мені заперечувати це твердження та не мені з ним погоджуватися, адже я, власне, й не людина зовсім. Зате називаючі себе верхівкою харчового ланцюга люди гордо промовляють цю фразу при кожному випадку. Забавно, що увесь цей час за ними з тіні підвалів спостерігають десятки злих, зіщулених у тонку риску очей. Це - створіння першобутньої Темряви, її Діти, які колись хазяювали в світі, поки не були вигнані з верхівки мисливцями.

Двадцять перше сторіччя - гарний час для магів, перевертнів та вампірів. Сучасні технології допомагають маскуванню, а безтурботні люди зовсім утратили пильність, повірили в те, що нас не існує... Нічого, ми доведемо протилежне.

Вершина харчового ланцюга - це поле для гри в морський бій, де кожен сам за себе. Путь туди нелегка, падіння звідти - справа хвилини.

Так і сталося з людьми. Шість днів - достатній срок для того, щоб назовні виповзли усі, кого раніше часу списали з рахунків. Ті, кого катували в темних підвалах, ті, кого тримали в клітках із срібла та заліза, ті, хто хоче помсти більш над усе.

Ми - та сила, що зруйнує людський світ. Ми будемо стояти над своїми жертвами та насолоджуватись їхньою агонією. У наших очах буде горіти той вогонь, що не змогли потушити довгі роки вигнання.

Я - Асу Ергуера. Ні катування, ні приниження, ні роки вигнання не змогли перетворити мене на слабку та безпомічну жертву. Я так сильно хапалась за верхівку влади, що зуміла залишитись на ній наперекір усьому. Навчилась брехати, лицемірити та встромляти ніж у спину. Я стала гіршим жахіттям багатьох, піщинкою в оці своїх ворогів та цінним союзником для своїх побратимів. Моя історія надто довга та часом навіть нудна, проте настав час зімн, коли кожен спробує відхопити шматок покраще. Так, може, пора кинути кістки та насолодитися присмаком головного приза в цій грі - влади?