Chào các bạn! Vì nhiều lý do từ nay Truyen2U chính thức đổi tên là Truyen247.Pro. Mong các bạn tiếp tục ủng hộ truy cập tên miền mới này nhé! Mãi yêu... ♥

Розділ 4

- Скажи своєму Церберу, що не можеш пропустити мій День народження, - Еліс поправила ремінь сумки і незадоволено втупилась у мене. Я лише вкотре знизала плечима і покосилась на Едді, що стояв поруч і ставав усе більш похмурим. Минув уже тиждень з того дня, коли в усіх газетах і соціальних мережах з'явились сенсаційні повідомлення про те, що я - дівчина Андерсона, і п'ять днів з часу нашої останньої розмови з Джеймсом.

Він спитав у мене, чи ненавиджу я його, а я відповіла: не знаю. Чи це була брехня? Я могла сказати, що мої почуття - то не ненависть, але не стала, немов чиясь невидима рука втримала мене від цього...

- Ти не повинна... - почав було Едвард, та я нетерпляче обірвала його.

- Ми це вже обговорювали. Він мене не відпустить, а втечу я влаштовувати не буду, - мої щоки мимохіть спалахнули від спогаду про те, чим скінчилась моя остання спроба втекти. В голову одразу ж полізли питання, які мучили мене з того самого дня, як Джеймс поцілував мене на вокзалі. До них додались і нові: чому він знову ігнорує мене?

- Теа! - Еліс клацнула пальцями перед моїм обличчям і закотила очі, обертаючись до Едді. - Вона останнім часом якась дивна: весь час у хмарах літає. Я сподіваюсь, ти думаєш не про того нахабного покидька? - вона презирливо здійняла брови. Я злегка почервоніла й заперечно похитала головою. Я думаю не про нього, а про свої суперечливі почуття... здається. Краєм ока я помітила, що Едвард спохмурнів, і насторожилась.

- Це вже занадто, - сказав Едвард. - Не знаю, що він там собі думає, та поведінка цього типа незаконна. Якщо ти захочеш, я можу захистити тебе...

Зависла ніякова пауза. У мені зараз немов боролись дві сили: одна змушувала серце радісно битись, а інша пригнічувала і зводила з розуму. Зараз я була майже впевнена в тому, що подобаюсь Едді, та це вже не приводило мене в такий захват, як раніше.

Я перевела погляд на Еліс. Дівчина дивилась кудись мені за спину, і я вирішила, що вона не хоче встрявати в розмову.

- Теа?

- Ні, - швидко відказала я, навіть не замислюючись. Погляд хлопця зробився темнішим, тож мені довелося знайти найбільш правдиве пояснення: - Не хочу, щоб у тебе були проблеми через мене.

- Які проблеми?! - не витримав Едвард і схопився за голову.

- Дуже великі.

Ми з Едді одночасно обернулись на суворий і лячно спокійний голос Андерсона, лише Еліс залишилась стояти спокійно, і я зрозуміла: вона помітила чоловіка раніше. Моє серце забилось сильніше, коли я зустрілась поглядом з темними вирами його очей, а долоні миттєво спітніли.

- Теа, нам час іти, - Джеймс перевів погляд на Едварда, який, здавалось, ось-ось цілком вийде з себе.

- Я... - спіймавши красномовний погляд Еліс, почала було я, але Андерсон перебив мене.

- Я сказав: нам час іти, - він схопив мене за руку і відтягнув від Едварда. - Поговоримо вдома, - загрозливий, злегка насмішкуватий і торжествующий погляд Джеймса ковзнув у бік Едді.

- Залиш її у спокої! - мій друг виступив уперед і зімкнув кулаки. Я сильніше вчепилась у руку Андерсона, злякавшись за Едварда, який був явно слабшим за Джеймса.

- Не то що? - у голосі чоловіка прозвучала насмішка. Він знав, що сильніший, і, схоже, зовсім не боявся лізти в бійку. Я згадала, як Андерсон одним ударом звалив з ніг п'яного нападника, і страх за кращого друга знову спалахнув у грудях.

- Годі! - я кинула на друга прохальний погляд, а потім додала тихо і якомога впевненіше: - Все добре. Побачимося завтра!

Джеймс, схоже, вирішив, що на цьому розмову скінчено, і потягнув мене до машини, але вже не так грубо. Одну руку він по-хазяйськи поклав мені на талію, а іншою все ще стискав моє зап'ястя. Обернувшись, я коротко махнула рукою друзям і слабко всміхнулась, намагаючись підбадьорити скоріше себе, ніж їх.

Це була наша перша розмова за останні п'ять днів.

...

За обідом Джеймс знову не промовив і слова. Може, він вирішив, що я дійсно так сильно ненавиджу його, що лише й чекаю першої-ліпшої нагоди втекти, тому намагається не нав'язувати своє суспільство?

Чесно кажучи, кілька тижнів тому це було б захмарним щастям для мене, а зараз чомусь пригнічувало і викликало хвилювання. Я все більше і більше приверталась до чоловіка, що сидів переді мною, і навіть не помітила, як він став для мене незамінною людиною. Наші мовчазні сніданки, обіди і вечері не були більше катуванням, а давали невелике задоволення. Я чекала кожної зустрічі, навіть домашні завдання почала робити у вітальні в надії хоч мигцем побачити Джеймса.

- У твоєї подруги сьогодні День народження? - неочікувано спитав він, а я ледь не вдавилась від несподіваного питання.

- Зв-відки ти знаєш? - я здійняла брови, трохи затнувшись від подиву. Він що, вміє читати думки?!

- Я чув вашу сьогоднішню розмову, - Андерсон байдуже втупився в порожню тарілку, а потім знову підняв очі на мене. - Чому ти мовчиш?

Я знизала плечима і зніяковіло опустила голову, щоб хоч якось приховати палаючі щоки.

- Дай вгадаю: хочеш, щоб я пустив тебе на вечірку? - нарешті спитав Джеймс.

Я миттєво нашорошила вуха і підняла голову. Він... Невже він мене відпустить? Я коротко кивнула, не в силах приховати надію, що блиснула в очах. Це, схоже, не залишилось непоміченим, бо Андерсон коротко всміхнувся й промовив:

- Я, звісно, не можу повністю довіряти твоєму здоровому глузду, та все ж ризикну. Можеш іти до своєї подруги, - він махнув рукою і встав з-за столу.

Я не встигла навіть подякувати: Джеймса і слід простиг. Залишившись на самоті, я не втрималась і усміхнулась. Може, я сплю? Що ж такого сталося з ним, якщо він відпустив мене на вечірку?

Я вирішила відкласти всі думки на потім і поспішила до кімнати, щоб встигнути привести себе до ладу і повідомити Еліс, що я все-таки прийду до неї. О, так, ще ж потрібно встигнути купити подарунок!

Коли я перебирала плечики в шафі, телефон у задній кишені завібрував, сповістивши про нове повідомлення. Я не без зусиль витягнула смартфон і розблокувала його. Мені писав Едвард:

"Теа, все добре?"

Я відірвалась від своєї справи і написала відповідь.

"Так. Джеймс пустив мене на вечірку Еліс."

Запанувала довга пауза, протягом якої я нарешті змогла зупинити свій вибір на коктейльній сукні ніжно-кремового кольору з легким мереживом на плечах, а потім прийшла довгоочікувана відповідь:

"Радий за тебе. Я не зможу прийти, тож повеселись і за мене!"

Я знизала плечима, навіть не замислюючись над причиною відсутності на вечірці Едді, і поклала телефон на стіл.

Час взятися за свій зовнішній вигляд! Чомусь у мене одразу майнула думка зробити таку зачіску, яка подобається Джеймсу, і не випрямляти волосся, проте я одразу ж опам'яталась. А наступної миті вже запевняла себе в тому, що залишу пасма кучерями лише тому, що це мені подобається.

Здається, я втрачаю розум.

Чому з моєї голови не йде бісів Андерсон?!

...

- Не сподівалась, що тобі все ж удасться вирватись, - Еліс міцно обійняла мене і променисто всміхнулась. - Тепер вся ніч наша! - вона відійшла і змовницьки підморгнула мені.

- Само собою! - я повторила її посмішку і протягнула подрузі пакет з подарунком. - З Днем народження!

- О, це мені? - очі Еліс заблищали від захвату.

- Ні, просто так принесла! - пожартувала я. Еліс скорчила ображену гримасу і потягла мене всередину.

Коли ми опинились на кухні, вона поставила пакет до інших подарунків і спритно всілась на стіл.

- Коктейлі, сік, віскі, содова... - перерахувала вона, постукуючи пальцями по столу.

- Сік, - обрала я. Одна згадка про алкогольні напої одразу наштовхнула на спогади про бісів дорогий віскі з запасів Андерсона.

Дівчина простягнула мені бокал і закусила губу, явно чогось від мене очікуючи. Вона з цікавістю дивилась, як я підношу напій до рота, так що я мимоволі захвилювалась.

- Що? - спитала я і питально здійняла брови.

- Кажи давай, як тобі вдалося втекти від свого звіра? - подруга ледь чутно пирхнула й підморгнула мені, від чого я почервоніла.

- По-перше, він не мій. А по-друге, Андерсон сам відпустив мене, - тут я згадала про інцидент біля коледжу і з докором протягнула: - Ти перша помітила його тоді на парковці!

- Так, - спокійно підтвердила Еліс. Вона закинула ногу на ногу і з виглядом істинної леді тягнула крізь соломинку зеленувато-золотистий коктейль. - Я думала, що ти погодишся на пропозицію Едварда, і хотіла, щоб Андерсон це почув.

Я вже відкрила було рота, щоб дізнатись, навіщо це знадобилось, та одразу ж усе зрозуміла з обличчя подруги. Вона дійсно вірить у свою першу теорію, допускає, що вона може бути правильною хоч на одну соту відсотка і робить усе, щоб показати Андерсону, що він мені не потрібен. Тільки-от проблема в іншому: я йому не потрібна, а якщо й потрібна, то точно не в цьому сенсі.

- Ні, Еліс, - я похитала головою. - Йому начхати.

Брехня. Чому тоді він хвилювався за мене весь цей час? Поцілував мене на вокзалі? Захистив мене перед своїми прихильницями?

- Сподіваюсь, що і тобі теж, - похмуро промовила Еліс. Я ледь не вдавилась соком. - Не вдавай з себе чортзна-що, Грін. Я знаю тебе з дитинства і бачу, коли ти брешеш. А зараз ти брешеш.

- Неправда! Я... От дідько, Еліс! - я прибрала волосся з лоба і прикрила очі. Як їй пояснити? - Не збираюсь я в нього закохуватись, ясно?!

- Може, ти вже в нього закохана, Теа, - немовби з бажанням добити мене відповіла Хейлі. Вона наче прочитала мої думки і додала масла у вогонь!

- Ось що, скажи, будь ласка, я могла знайти в ньому? - спитала я в подруги, намагаючись переконати скоріше себе, ніж її. Дійсно, що такого може бути у Джеймсі? Мені подобається зовсім інший тип хлопців: турботливі, романтичні, вірні. Не самозакохані егоїсти з кам'яним серцем, не авантюристи і багаті покидьки, а прості, нормальні люди. Як Едді.

- Що ти могла в ньому знайти? - дівчина пирхнула і струснула вогняними кучерями. - Цей кретин мало того, що красивий, як Аполлон, так ще й багатий, сволота! - вона задумливо обвела очима приміщення. - Знаєш, якби я не знала, що це за людина, сама б закохалась в одну лише його фотку!

- Я - не ти, - сухо помітила я.

- Ось! Ти - гірше, Теа, - я здивовано здійняла брови, а подруга продовжувала: - Можеш скільки завгодно розповідати, що просто в захваті від таких непомітних ванільних хлопців, як Едді, але я ж знаю, що в глибині душі ти...

- Ні! - перебила я. - Ти мариш, Еліс.

- Невже? Це цілком у твоєму стилі, ти могла бути настільки наївною, що...

- Могла бути, - виділила я і кинула на подругу виразний погляд. - Може, моя ненависть до Джеймса і щезла, та це не означає, що на її місці обов'язково з'явиться кохання!

- Кажеш, наче героїня серіалу, - помітила Еліс, витягнула соломинку і залпом спустошила свій стакан.

- Ти сама мене так охрестила, - парирувала я. - Відповідаю статусу.

- Тобто ти хочеш сказати, що я винна в тому, що ти в нього закохалась? - дівчина з щирим подивом втупилась у мене широко розплющеними очима.

- Та не закохалась я в нього! - роздратовано скрикнула я і з гучним стуком поставила порожній келих на стіл. - Годі, Еліс, - я облизала пересохлі губи і розвернулась, щоб іти до гостей.

- Просто будь обережна! - гукнула мені Еліс, та наздоганяти не стала.

Вкотре між нами виникають сутички через Андерсона... А якщо Еліс має рацію, і я, сама того не розуміючи, починаю закохуватись у нього? Вже закохалась... Дідько! Може, варто послухати її і якомога скоріше залишити бісів будинок, забути про все, що сталося там зі мною, як про страшний сон? Якщо я дійсно цього хочу, то зараз саме такий шанс: я можу залишитись в Еліс, Андерсон більше не зможе повернути мене.

А чи зможу я? Один раз я вже спробувала.

Щось всередині заважало мені так вчинити, і зараз воно тримало міцніше, ніж тоді, на вокзалі. Андерсон відпустив мене сюди, тому що довіряє, як би дивно це не звучало. Він ніколи не покладається на чужу чесність, а мені чомусь повірив, і якщо я зраджу його довіру, то назавжди вб'ю бажання сподіватись на чиюсь порядність.

Це знищить його. Невже можна жити, не довіряючи нікому навкруги? Кожного дня відчувати себе вівцею в оточенні вовків, слідкувати за кожним, кого підпускаєш, сподіватись лише на самого себе? Від думки про те, що я йому співчуваю, по спині пробіг морозець. Адже співчувати не значить кохати? Мені просто його шкода. Джеймс назвав мене жалюгідною, а сам здається мені не таким уже й сильним і всемогутнім. Він один, зовсім один у цьому житті. Можливо, він ніколи не знайде людину, що витягне його з цієї трясовини, а можливо, вже знайшов її...

Але це не я. Я занадто слабка. У мене не вийде допомогти йому, я можу лише показати, що не всі люди не мають совісті.

...

- Уже йдеш? - у голосі Еліс звучало щире розчарування. - Ще всього лише одинадцята, Теа. Веселощі тільки починаються! - вона із проханням глянула на мене.

- Вибач, Еліс, я дуже втомилась.

Частково це була правда: я занадто довго танцювала і зараз майже не відчувала своїх ніг. Подруга важко зітхнула за моєю спиною, але я не обернулась, тому що прекрасно знала, що не зможу твердо стояти на своєму, якщо Еліс почне вмовляти мене залишитись. Я вирішила, що краще поїхати раніше, нормально поспати перед вихідними і не подавати Джеймсу зайвого приводу для невдоволення. Я була майже на всі сто відсотків упевнена, що він не зрозуміє феєричного повернення рано вранці з похміллям та іншими бонусами.

У будинку було тихо, проте, проминувши коридор, я почула чоловічі голоси, що лунали з кабінету на другому поверсі. Говорили доволі гучно і нестримно, і я впізнала перший голос - він належав Андерсону. Напевно, він знову когось залякує... Від цієї думки мене пересмикнуло, але потім я вирішила, що мене це в будь-якому разі не обходить, і збиралась уже спокійно піднятись сходами до себе, як раптом завмерла в німому подиві. Другий голос належав Едварду.

Що він тут робить? Звідки він дістав адресу?

Намагаючись не робити галасу, я піднялась на другий поверх. Двері в кабінет були незачинені, тож я могла бачити тих, хто сперечався, а сама стояла в тіні непоміченою. Підслуховувати, звісно, погано, та щось мені підказує, що розмова йде саме про мене.

На жаль, я не помилилась...

Андерсон стояв, спершись на стіл, і спопеляв Едварда важким погрозливим поглядом. Мій друг, у свою чергу, запально розмахував руками й нервово щось казав. Я не бачила його обличчя, та одразу зрозуміла, що на ньому відображені злість і роздратування.

- Годі її мучити! - вигукнув Едвард, а я миттєво здогадалась, про кого справа. - Якщо ти досі не зрозумів, Теа тебе ненавидить! Цього нічим не змінити! Єдине її бажання - скоріше звідси втекти й ніколи більше тебе не бачити!

- Упевнений? - насмішкувато пирхнув Джеймс, проте я помітила, як його пальці до побіління кісток зімкнулися на краю стола. Чоловік зовнішнє був спокійним, але, я впевнена, не без зусиль стримувався, щоб не накинутись на Едварда. - Сьогодні мені так не здалося.

- Вона говорить так, тому що ти її залякав! - відгукнувся Едвард. - Ти все побачиш сам, коли вона погодиться прийняти мою допомогу і бути зі мною.

Я затиснула рот долонею, щоб не виказати себе. Може, іншого разу ці слова і викликали б у мені радість, та зараз у них була така самовпевненість, наче я вже була його власністю. Мені не хотілось вірити своїм вухам: невже це дійсно Едвард?

- Цього не буде, - спокійно заперечив Андерсон. Я бачила, який він напружений, і не могла зрозуміти причину такого стану. Йому начхати, чхати на все, що стосується мене! Так?

- Упевнений? - тут настала черга Едварда насмішкувато пирхнути. Я із жахом помітила, що зараз мій друг нічим не відрізняється від Андерсона: той самий уїдливий тон, та ж самовпевненість... Невже я настільки погано знала його, що не помічала цього раніше? - Тоді пропоную посперечатись: якщо Теа обере мене, ти підеш з її життя, а якщо тебе - я залишу її в спокої, - він простягнув уперед руку для угоди, а я судомно схопилась за стіну, щоб не впасти, і зубами вп'ялась у долонь, що все ще затискала рота.

Едді, той самий Едді, що так турбувався про мене, якого я вважала своїм найнадійнішим другом, хоче на мене посперечатись? Я ковтнула, все ще відмовляючись вірити своїм вухам. Ні, це не може бути він! Господи, як я могла бути такою дурепою?! Еліс має рацію, я настільки наївна, що не бачу далі за власний ніс!

По щоці скотилась самотня сльозинка, і я навіть не потурбувалась стерти її, лише відчайдушно кліпала і не зводила повних болю очей зі спини Едварда. Він та Еліс - усе, що тримало мене в цьому світі після смерті мами. Він обіймав мене на похоронах, не відходив ні на крок увесь наступний місяць, телефонував кожного дня, зустрічав після коледжу з пакетом улюбленого печива, він учив мене водити машину, допомагав з рефератами, вислуховував кожну думку... І посперечався на мене.

Слабка надія на те, що Джеймс виявиться не таким мерзотником, як я собі уявляла, все ж залишалась у душі, а здоровий глузд підказував, що зараз він потисне руку Едварда - і мені доведеться назавжди втратити не лише кращого друга, а і його...

Bạn đang đọc truyện trên: Truyen247.Pro