Коли Джеймс нарешті повернувся до мене обличчям, у мене з'явилось відчуття, що я не бачила його цілу вічність і за цей час він змінився майже до невпізнаваності... А, може, все це - лише плоди моєї фантазії і наслідки довгої розлуки?

Але, придивившись уважніше, я зрозуміла, що чоловік дійсно дуже змінився. Під чорними очима, що все ж не втратили войовничого блиску, виднілись темні круги - наслідки постійного недосипу. Джеймс виглядав втомленим і від того здавався ще більш байдужим до всього, чим раніше.

Тим не менш, знайоме до мілких деталей обличчя аніскільки мене не лякало, навіть лють, відображена на ньому, не могла відштовхнути мене. Я кинулась в його обійми так, немов вони були останніми в моєму житті, із заловоленням вдихнула знайомий аромат його тіла. Теплі руки зімкнулись на моїй спині, немов би вкриваючи від усіх небезпек. Посмішка сама собою з'явилась на губах, і я міцніше притулилась до грудей Джеймса, сподіваючись, що ця мить буде вічною.

Андерсон, схоже, вважав інакше, і, вимушена зізнатись, його міркування були більш здоровими.

- Нам потрібно йти, - він торкнувся долонею мого обличчя, зтер останні залишки крові і стиснув зуби так, що вилиці стали ще більш помітними. В темних очах без зіниць горіло справжнє полум'я, що потребувало помсти.

- Так, - тихо погодилась я. Краще піти подалі від простертого на підлозі Ітана, інакше, хто знає, чи не накинеться Джеймс на нього знову.

Чоловік підхопив мене на руки і, не сказавши більше і слова, поніс геть. Спочатку легче розчарування охопило мене: невже він так нічого і не скаже? Хоча чого я власне очікувала? Довгого пояснення в супроводі сліз і клятв вічного кохання? Ні, звісно. В глибині душі я жадала саме цього: він прийде і, не сказавши і слова, мовчки понесе мене геть.

Невже красиві слова можуть захистити? Ні. Може, Джеймс і не вміє поводитись як порядна людина, зате я точно знаю: він не дозволить нікому і пальцем мене торкнутись. Більше не дозволить.

Джеймс ішов швидко, але з таким виглядом, немов це - його територія, і поспішати йому абсолютно нікуди. Поверхом нижче до нас приєднались четверо чоловіків у чорних костюмах. Тепер, коли нам назустріч вибігав який-небудь особливо прилежний у роботі охоронець, один із бодігардів ставав йому перепоною і після короткої сутички блюститель порядку корчився біля стіни, а ми продовжували шлях.

З одного боку, мені було шкода цих людей, адже вони лише виконували свою роботу. А з іншого, затамована в душі ненависть до цього місця й усього його персоналу, що виявився таким продажним, не давала спокою і виправдовувала дії бодігардів.

Нарешті ми залишили жахливу будівлю лікарні, і я із задоволенням вдихнула повними грудьми чисте повітря. Сонце, слабкі промінці якого ледь виднілись крізь хмари, приємно гріло оголену шкіру на руках, і я із насолодою прикрила очі. Як же давно я не виходила на вулицю! Все навкруги немов просачував запах волі, тепер такої близької й особливо приємної.

Джеймс поставив мене на ноги біля припаркованого навпроти входу чорного джипу з тонованими склами. Водій, що стояв тут же, відчинив дверцята; в салоні на передньому сидінні розташувався ще один охоронець.

- Тебе відвезуть до приватної лікарні, - звичним владним тоном оголосив Джеймс і, помітивши миготівший у моїх очах страх, додав: - Її хазяїн - мій старий друг, ми з ним про все домовились. Покваптеся, вам потрібно поїхати до приїзду поліції, - з цими словами він обережно, але наполегливо взяв мене за лікоть і зібрався посадити до машини, проте я запротестувала.

- А ти? Ти теж поїдеш?

- Ні, Теа, - на мій подив, він навіть не спохмурнів, що відбувалося кожного разу, коли я починала сперечатись. - Мені потрібно поговорити зі слідством.

- Слідством? - не зрозуміла я. Що тут сталося, поки я сиділа на замку? Може, Джеймс хоче довести провину брата?

- Я поясню все пізніше, - пообіцяв Андерсон. - А зараз сядь у машину, Теа.

- Гаразд.

Перш ніж послухатись, я обернулась до Джеймса. Рівно секунду дивились ми одне одному в очі, читаючи одне і те ж бажання, а потім подалась уперед - і наші губи злились у довгому поцілунку. Джеймс обхопив мене за талію і трохи припідняв із землі, а я зарилась пальцями йому у волосся, насолоджуючись моментом. Ніколи ще між нами, здавалось, не було тієї пристрасті, що спалахнула зараз, і ніколи мені ще не було так важко перервати поцілунок, щоб хоч на секунду вдихнути повітря.

Слабко усміхнувшись Джеймсу, я нарешті сіла в машину. Він нахилився і перед тим, як зачинити дверцята, кинув у своїй звичайній холодно-байдужій манері: "Я кохаю тебе".

І ці слова, такі байдужі і позбавлені емоцій, чомусь здались мені набагато більш чесними і щирими, ніж усі любовні клятви, побачені в фільмах.

...

- Я довго намагався домогтися чогось від поліції, але, схоже, гроші Ітана змусили осліпнути навіть їх, - говорив Джеймс, коли ми сиділи, обійнявшись, у палаті однієї з кращих часних клінік Вашингтону.

Я мовчки слухала, іноді ставила питання чи вставляла обурені коментарі, а чоловік незворушно перебирав моє волосся, немов уся його розповідь стосувалась когось іншого.

- Я підозрював, що Ітон має стосунок до смерті мого батька, і твої слова лише підтвердили мої здогадки. Я знайшов прибиральника, який бачив, як підкуплений механік пошкодив літак. Він і стане свідком.

- Тобі вдалося знайти свідка? - здивувалася я. - Чому Ітан не підкупив і його? І чому ти так упевнений, що він не зробить цього тепер?

- Тому що я заплатив більше, - не без самозадоволення відгукнувся Джеймс. - І не питай, звідки в мене з'явились гроші. Скажу лише, що майже всі вони були витрачені на твій порятунок, - тут у його голосі прозвучала уїдливість, яка змусила мене почервоніти. Скільком ще людям він дав взятки, щоб пустити хід подій у потрібне русло?

- Щоб не ризикувати, я вирішив дочекатись незалежного експерта з Нью-Йорку, який дещо мені заборгував, - продовжував тим часом Джеймс, а я лише тихо пирхнула. Навряд чи знайдеться людина, яка нічого не заборгувала Джеймсу Андерсону. Хіба мені не знати про його методи впливу? - Залишати тебе в лікарні теж не можна було, особливо після того, як медсестра доповіла мені про твою вагітність.

Я вже відкрила було рота, щоб у подробицях розпитати стосовно цієї теми: це була наша перша розмова після того, як мене відвезли до клініки під чітким наглядом лікарів, і я так і не зрозуміла, як Джеймс поставився до звістки про мою вагітність. Але чоловік заговорив сам, навіть не звертаючи уваги на мої спроби щось спитати:

- Та дівчина, що приходила до тебе, дійсно працювала в лікарні. Вона сама прийшла до мене і сказала, що готова допомогти за умови, що я знайду для неї нову роботу, коли все закінчиться. Тепер вона медсестра в цій клініці.

- А... - знову спробувала заговорити я, та Джеймс і тут перебив мене:

- Не потрібно ставити дурних питань, Теа, - він ледь помітно звів очі до неба, так, немов втомився від моїх питань. - Звісно, я радий тому, що в нас буде дитина. Після суду і твого остаточного одужання ми повернемось до Нью-Йорку і одружимось.

- Ти... пропонуєш мені вийти за тебе заміж? - пролепетала я, не вірячи своїм вухам.

Він так спокійно про це говорив, ніби розповідав мені про плани на вихідні! Може, це жарт? До того ж, пропозиція руки і серця в моєму уявленні виглядала зовсім інакше...

- Ні, Теа, - відповів Джеймс і, перш ніж я встигла роздратовано ахнути, додав: - Я не пропоную, а ставлю тебе перед фактом.

Його жартівливий тон, у якому чітко проступало задоволення і самолюбство, змусив мене розсміятись вперше за багато днів. І тут я згадала ще одну деталь, на яку до цього не звернула уваги.

- Ти сказав, що ми поїдемо звідси після суду, - не питаючи і не стверджуючи, сказала я, лише тон, яким було промовлено цю фразу, говорив про те, що вона потребує пояснень. Джеймс не відповідав, тож я додала: - Ми будемо присутні на суді над Ітаном?

- І там теж, - неохоче відповів він. - Ти - один із головних свідків.

- "І там теж"? - повторила я. - Буде ще один суд? - я ніяк не могла збагнути, що він має на увазі. В чому справа? І чому він такий похмурий?

- Теа, я вчинив озброєний напад на психіатричну клініку, - роздратовано відгукнувся Джеймс після тривалої паузи і, не встигла я здивовано роззявити рота, уїдливо поцікавився: - Як думаєш, мені це зійде з рук?

- А... - почала було я, проте Джеймсу, схоже, набридла ця розмова. Він нахилився до мене і приклав до губ вказівний палець. Я слухняно замовкла.

- Я майже на сто відсотків впевнений у тому, що мене виправдають, тож не забивай собі голову цими проблемами. Думай краще про наше весілля...

- ... на яке я ще не погодилась, - з іронією закінчила я. Андерсон зіщулився і обвів мене уважним поглядом.

- Я ж сказав, що не пропоную, а ставлю перед фактом, - нагадав він. Владолюбний деспот! Цікаво, якщо я відмовлюсь вийти заміж, він мене силою до вівтаря потягне?

- Змусиш мене? - я відсунулась і ледь втрималась від сміху. В злегка зіщулених темних очах грали лукаві вогники, що змусило мене посміхатись ще ширше.

Ще мить - і губ Джеймс теж торкнулась легка посмішка, така сама, як тоді, коли він дивився на мене вночі, гадаючи, що я сплю. Щира і повна щастя.

- Так, Теа Андерсон. Не забувай, у мене все ще є, чим тебе шантажувати...

- Не слухай його, Теа! Цербер знову тобі бреше. Він при мені викинув флешку із записами камер у Потомак, так що можеш спокійно кинути цього козла.

Не повіривши вухам, я обернулась на знайомий і як завжди повний бадьорості і веселощів голос. У дверях стояла Еліс!

Подруга анітрохи не змінилась: руді кучері так само в повному безладі були зібрані в косу, улюблена куртка знову з'їхала на одне плече разом із пошарпаним рюкзаком, а на чоботах виднілись сліди бризок з калюж, які Еліс принципово не бажала обходити. Цей знайомий, майже рідний образ викликав всередині так дику радість, що я миттєво скочила з ліжка, перечепилась через гумові капці, одразу ж знову підвелась і ледь не задушила подругу в обіймах.

- Еліс! Яка я рада тебе бачити!

- Теа... Задушиш... - крізь сміх пролепетала дівчина й обійняла мене у відповідь, а потім невдоволено пробурмотіла, звертаючись уже до Джеймса: - Чого дивишся? Іди погуляй! Не бачиш, жіноча розмова буде...

Відпустивши нарешті подругу, я обернулась, щоб припинити конфлікт, що починався, і з подивом побачила, що Джеймс, хоча й неохоче, підвівся й пішов геть. Коли двері за ним зачинились, я здивовано здійняла брови і повернулась до Еліс із німим питанням в очах.

- У нас із ним домовленість, - невинно кліпнувши очима, пояснила дівчина і по-хазяйськи вмостилась на ліжку, де нещодавно сиділи ми з Джеймсом. - Я не заважаю вашому сімейному життю, а він не заважає нашим жіночим посиденькам. Деспот... - незадоволено пирхнула вона, а на мій докірливий погляд обурено протягнула: - Що? Він хоч згоди твоєї на одруження спитав?

- Так, - збрехала я.

Скажу правду - почнеться ціла тирада про те, який самозакоханий егоїст мій майбутній чоловік. Чоловік... Так приємно звучить!

- Слава Богу, - вона зітхнула, з хвилину посиділа мовчки, а потім підняла на мене палаючі хитрим зеленим блиском очі. Я зрозуміла, що наступну фразу вона, напевно, тримала в голові весь останній тиждень: - А тепер ти швидко мені все розповідаєш у дрібних подробицях, Теа... Андерсон.