Сонячне проміння проникало в кімнату скрізь привідкриті штори на високих вікнах, грало на темній дубовій підлозі, пофарбованих у кавові відтінки стінах і меблях. Воно ледь торкалось моїх голих плечей і нарешті все-таки дісталось обличчя, від чого я примружилась і прокинулась.

Вставати зовсім не хотілось, я готова була б віддати що завгодно за ще п'ять хвилин у ліжку, але, на щастя, ніхто і не змушував мене вилізти з-під ковдри і збиратись у коледж. Задоволена посмішка сама собою з'явилась на губах, я розправила плечі і застигла у незграбній позі на кілька секунд, відчуваючи, як по м'язам розливається приємне тепло. Так, прокидатись і знати, що тобі зовсім нікуди не потрібно - краще, що може бути в цьому світі!

Я ліниво перевернулась на інший бік і опинилась обличчям до обличчя з Андерсоном. Ні, мабуть, я помилилась: краще всього прокидатись в одному ліжку з ним і розуміти, що це не сон.

Уві сні Джеймс виглядав не так суворо, але навіть зараз його не можна було назвати милим і безтурботним. Колись я хотіла, щоб поруч зі мною був усміхнений і позитивний хлопець, а тепер чомусь із полегшенням розумію, що це була нав'язана мамою дитяча мрія. Добре, що вона не збулась... Добре, що ми з Едвардом не встигли зблизитись і стати парою, добре, що я зустріла Джеймса...

Занурена у свої думки, я на мить забула про те, де знаходжусь, і здригнулась, коли руки Джеймса раптом обхопили мене за талію. Він щось пробурмотів уві сні, неспокійно заворушився і стиснув мене в обіймах із неймовірною силою. По його обличчю пробігла тінь, жилка на шиї напружилась, повіки затремтіли.

Я провела рукою по його щоці і мимохіть замилувалась обличчям чоловіка. Його краса заворожувала, я знову і знову вражалась, як можна бути настільки привабливим. Напевно, на його фоні я здаюся звичайною сірою мишею... Продовжуючи роздивлятись Джеймса і акуратно водити пальцями від підборіддя до скронь, я раптом помітила, що він перестав ворушитись і бурмотіти, дихання стало рівним, а хватка у мене на талії послабшала. Я... заспокоїла його? Я не втрималась і пирхнула. Потрібно обов'язково переказати цей момент Еліс: вона буде верещати від радощів і без кінця повторювати: "Це так романтично, Теа!"

Я обережно перевернулась на спину й обвела кімнату лінивим поглядом. На кріслі валялась моя сукня, поруч - сорочка і піджак Андерсона. Мені стало жаль дорогу одежу: все-таки, варто було повісити її в шафу, а не кинути де попало... Мене дивувало те, як недбало Джеймс часом ставився до речей. Напевно, багатим людям здається, що чим гірше вони ставляться до предметів биту, тим крутішими стають в очах оточуючих...

Я знову обернулась до Джеймса і здригнулась від неочікуваності: його очі були розплющені і спокійно блукали поглядом по моєму обличчю. Вмить відчувши себе ніяково, я пригладила волосся і відвела погляд. Дідько, і знову цей зрадницький рум'янець! Я що, ніколи не навчусь не червоніти в кожному ліпшому випадку?

- Доброго ранку, - я сіла на ліжку і зробила вигляд, що дуже зайнята роздивлянням краєвиду крізь щілину між шторами.

- Доброго, - Джеймс теж сів, а потім, повагавшись, встав на ноги і підійшов до вікна, щоб розсунути штори і пустити в приміщення більше світла.

Я не без зусиль змусила себе відвернутись і не роздивлятись його оголений торс. Цікаво, коли він знаходить час на тренування? Судячи з мускулатури, він серйозно займається своїм тілом...

- Думаю, до корпорації можна поїхати і завтра, - Андерсон підійшов до шафи і, кинувши на мене короткий погляд, почав одягатися.

Я закусила губу і протерла очі, сподіваючись, що це допоможе привести думки в лад. Чомусь майбутня зустріч із батьком Джеймса лякала мене, і це насторожувало. Андерсон сказав, що він дуже любив мою маму, а отже, мені боятись нічого... З іншого боку, він же не знає мене і може подумати, що я приїхала сюди лише заради грошей. Добре, що в мене є цілий день, щоб обміркувати, як поводитись і що говорити!

- А що мені робити сьогодні? - я із зусиллям стримала позіхання і задавила бажання забратись назад у ліжко.

- Ми можемо подивитись місто, - він уже застібнув гудзики на сорочці і діловито кидав погляди на своє відображення у дзеркалі, що висіло на дверцятах шафи-купе.

- Ми? - із мимовільною іронією спитала я.

Зазвичай Андерсон увесь день займався якимись справами, а про мене згадував лише під вечір. Рідке виключення становили вихідні дні: тоді ми іноді ходили до ресторанів і на вечірки його друзів.

- Так, ми, - терпляче повторив Джеймс. - Годі на мене так дивитись, Грін. Збирайся!

Мені не потрібно було повторювати двічі: раптом він ще передумає! Я вислизнула з-під ковдри і поспішила в душ, щоб привести себе до ладу. Коли я закінчила з водними процедурами, Андерсон уже сидів у кріслі повністю одягнений із телефоном у руках і зосереджено вдивлявся в екран. Проте варто було мені пройти повз в одному рушнику, його погляд одразу ж пройшовся по оголеним ділянкам мого тіла. Це бентежило, і я торопливо відчинила шафу.

Не знаю, навіщо я взяла з собою стільки речей, адже, зі слів Джеймса, ми проведемо у Вашингтоні всього кілька днів. Я постійно відчувала на спині погляд Андерсона, тому не стала довго стирчати біля шафи і вибрала перше, що трапилось: вільний брючний комбінезон із пишним воланом вздовж верхнього краю. Ця річ завжди викликала в мене одну-єдину думку: потрібно було брати чорний! По-моєму, молочно-білий колір тканини зовсім не пасував до моєї блідої шкіри і каштанового волосся. Якби комбінезон був на пару відтінків темніше...

- Жартують, що дівчата довго збираються, - подав голос Джеймс, - та я не думав, що це дійсно так.

Я не стала відповідати і знову сховалась у ванній кімнаті із комбінезоном у руках. Волосся вкладати я вже не стала, тож просто висушила його і скрутила на потилиці, косметикою також вирішила знехтувати. Яка взагалі різниця, як я зараз виглядаю? Андерсон бачив мене і не в такому вигляді...

...

Перша половина дня повністю пішла на те, щоб подивитись головні пам'ятки міста. Як виявилось, Андерсон був непоганим екскурсоводом: він добре знав історію і міг розповісти щось про майже будь-яке місце столиці. Тільки зараз я вперше замислилась над тим, що він був набагато розумнішим за будь-кого, кого я знала до цього. Незважаючи на розповсюджений стереотип про те, що діти багатіїв зазвичай блищуть не інтелектом, а своєю розпещеністю, Джеймс являв собою явний доказ того, що грошима батьків можна скористатись і для самоосвіти.

Кінцевим пунктом нашої екскурсії став Рок Крік Парк. Я одразу закохалась у місцеві краєвиди: річки, що течуть крізь гостре каміння, над якими прокладені маленькі містки, зелені зарості, акуратні й одночасно немов природньо створені алеї, старовинні будівлі, молоді дерева, що пробиваються між камінням.

Мені ніколи не доводилось бачити подібного. Я вперше в житті залишила рідне місто і враження від проведеної Джеймсом екскурсії змішались у голові, так що я вже не могла згадати, що і про що він говорив, лише смутні образи іноді прослизали в думках. Чоловік же, здавалось, насолоджувався моїм збудженим станом і не зводив з мого обличчя злегка насмішкуватого і - вперше за весь час нашого знайомства - веселого погляду.

- Готова посперечатись, що про цей парк є багато легенд, - сказала я, коли ми прогулювались однією з безкінечних доріжок у заростях. - Наприклад, про закоханих, які таємно зустрічались тут...

- Скрізь є легенди, - відповів Джеймс. - Особливо про закоханих, - тут у його голосі з'явились зневажливі нотки, так, немов ці легенди він вважав безглуздими вигадками.

- Чому ти так зневажаєш будь-яку романтику? - не втрималась я. Джеймс кинув на мене запитальний погляд, а потім усміхнувся. Ця усмішка змусила мене зніяковіти: зрозуміти її значення як завжди було неможливо!

- Тому що романтика - це брехня, - нарешті пояснив він. Ми зупинились майже посередині кам'яного містка і Джеймс, не відпускаючи моєї руки, сперся на масивні перила. Він дивився вдалину, туди, де течія бурної річки несла опале листя і маленькі віти, а я мимохіть задивилась на чітко окреслений профіль із прямим носом і підборіддям. - Наскільки я пам'ятаю, твій романтиний друг виявився покидьком.

- Ти теж не ангел, - заперечила я і відвела погляд.

Даремно він сказав про Едварда: мій настрій одразу ж зіпсувався. Хлопець багато разів писав мені після нашої останньої зустрічі, та я не відповідала. Може, він і розповів мені правду про Джеймса не з користі, та я чомусь у це не вірю.

- Зате я не намагаюсь вдавати з себе ідеального чоловіка, - парирував Андерсон. Я пирхнула: для багатьох дівчат він і так ідеальний, навіть вдавати нічого не потрібно...

- Отже, ти не віриш у кохання з першого погляду? Це ж теж свого роду романтика, - наші погляди зустрілись, і на цей раз я не відвела очей. На подив, мої щоки навіть не спалахнули зрадницьким рум'янцем: напевно, голова була надто зайнята іншими думками. Мене дійсно зацікавила позиція співбесідника, наша розмова здавалась аж ніяк не порожньою балаканиною, а шансом зрозуміти Джеймса.

- Вірю, - після недовгої мовчанки сказав Андерсон. - Точніше, повірив, коли зустрів тебе.

Якби не лукаві нотки в голосі, я б повірила у щирість цих слів, але обличчя і міміка Джеймса ясно говорили про те, що він просто-напросто знеущається з мене.

- Джеймсе! - я не втрималась від посмішки і жартівливо штовхнула його в плече.

Чоловік спіймав мою руку і поклав собі на груди. В його очах заблищали іскорки сміху, але губи все ще були складені в прохолодну усмішку. Тоді я подалась уперед і залишила на них легкий поцілунок, який Джеймс одразу ж поглибив, притягнувши мене до себе за талію.

- Тобі не здається, що це надто романтично? - не без уїдливості заявила я, відірвавшись від його губ.

Джеймс по-кошачому зіщулився, спіймав тремтяче на вітру пасмо мого волосся, пропустив його крізь пальці й відповів:

- Якби я з самого початку планував привезти тебе сюди, завести цю розмову, а потім поцілувати - то так. А зараз це не романтика, а реальність, Теа.

...

До готелю ми повернулись уже затемно. Якби не завтрашня зустріч із батьком Джеймса, ми б, напевно, провели в парку всю ніч, але я наполягла на поверненні в номер. Хотілось ще раз у тиші обміркувати все і вирішити, як поводитись. Простіше за все, звісно, бути собою, але щось підказувало мені, що образ наївної дівчини - не кращий для суспільства впливових багатіїв. Напевно, ліпше буде показати себе сильною і тою, хто гарно розбирається в намірах оточуючих, щоб не стати легкою мішенню.

Вночі я довго не могла заснути: думки про завтрашній день ніяк не давали спокою, а вранці відчувала себе препогано. Незважаючи на приємні спогади про прогулянку з Джеймсом, настрій був поганим.

- Нам потрібно встигнути зустрітись із батьком до обіду. О шостій він летить у Гонконг, - Джеймс уже доведеним до автоматизму рухом потягнув за поли куртки, щоб розправити складки, і кинув на мене мимобіжний погляд крізь дзеркало.

На мій подив, він одягнув не костюм, а просту темну футболку, джинси і легку куртку, хоча перше набагато більше відповідало діловому побаченню на фірмі. Мені в голову закралась думка, що це лише прояв бунтарства з його боку, та я одразу ж висміяла себе за таке припущення, Джеймсу вже не вісімнадцять, тим більше, у нього не тикай характер, як у молодих синів багатіїв, що хочуть довести батькам свою незалежність.

Я нічого не відповіла на слова чоловіка і взяла перекинутий через дверцята шафи портплед із одягом, який Джеймс обрав для цієї зустрічі. Сам він одягся просто, а до вибору мого наряду поставився чомусь дуже ретельно. Ще вчора, коли ми повернулись із прогулянки, він сказав, що я повинна одягнути саме це. Комплект складався з латексних джинсів високої посадки, трохи відвертого вільного топу на тонких бретельках і довгого яскраво-жовтого кардигану без рукавів. Також до одягу входили жовті туфлі на платформі, довгі сережки-кільця і мамина підвіска.

Як тільки я переодяглась у вищеназваний наряд, то зрозуміла, що дарма відмовилась від допомоги стиліста. Я зовсім не уявляю, які зачіска і макіяж пасуватимуть сюди! Після п'ятихвилинних роздумів, що не принесли результату, мене поквапив стук у двері і чи то прохання, чи то наказ виходити скоріше, інакше ми спізнимось. Нарешті я склала в голові приблизну концепцію образу, хоча і не була впевнена в його правильності, і заходилась виконувати свій задум.

Частину волосся я закріпила на потилиці, а інше залишила вільно лежати на плечах. Невеликий начіс зверху робив моє обличчя більш витягнутим і струнким, а кучері надавали йому свіжості та якихось незрозумілих пустощів. Мені це не сподобалось: я ж уже вирішила, що образ наївної дівчинки мені лише зашкодить, тому я сподівалась виправити становище макіяжем. Темні тіні й акуратні стрілки, яскрава помада, трохи тонального крему - і я одразу стала здаватись дорослішою і більш впевненою.

Я задовільно склала губи "качечкою", мить помилувалась своїм відображенням і поспішила вийти до Андерсона, що вже чекав на мене.