ЧАСТИНА ДРУГА

- Що... між тобою і Геральтом, пані Йеннефер?

- Сум, - відповіла чародійка серйозно. - Туга. Образа. Жаль. Надія. І страх. Так, схоже, я нічого не пропустила.

"Кров эльфів". Анджей Сапковський

Розділ 1

...

- Ти все запам'ятала? - вчергове запитав Андерсон, коли ми сиділи у машині перед коледжем. Я намагалась не дивитись на чоловіка, зате він не зводив з мене уважного погляду, в якому читалося чи то роздратування, чи то скупа байдужість.

- Так, - похмуро відказала я. Мені абсолютно не подобалась уся ця вистава, до того ж я не знала, яку мету переслідує Джеймс. Він нічого мені не пояснив, а я не наважилась спитати. Як не дивно, рішучість залишила мене саме тоді, коли я її так потребувала...

- Зроби обличчя простішим, - із погано прихованою погрозою в голосі наказав Андерсон. Я роздратовано повернулась до нього й натягнула уїдливу посмішку. - Ось і молодець, - уже менш похмуро процідив він.

Я вже збиралась відчинити дверцята та вийти з авто, але Джеймс доволі грубо схопив мене за лікоть і не дозволив цього зробити.

- Сиди, - він уважним поглядом обвів двір перед парадним входом і студентів, що потайки роздивлялись машину, і тільки після цього відчинив дверцята та вийшов на вулицю.

Я вже перестала чомусь дивуватись і могла лише позаздрити його вмінню триматись на публіці. Хоча, мабуть, це заслуга не виховання, а природнього зверхнього ставлення до всього навкруги. Чоловік дивився на натовп крізь стекла сонцезахисних окуляр і одночасно немов би не помічав нікого, виміряним кроком оминаючи автомобіль спереду. Андерсон відчинив мені дверцята й завмер в очікуванні, все ще дивлячись у нікуди.

Я вийшла з машини без сцен і суперечок, хоча не могла не дозволити собі гіркої усмішки. Коли потрібно, Джеймс, ніби за помахом чарівної палички, перетворювався на галантного джентльмена, тільки-от цей образ зникав, коли необхідність у ньому минала. Я чесно намагалась зберегти на обличчі щось схоже на щиру посмішку, але коли Андерсон спробував схопити мене за лікоть, мені урвався терпець, а губи мої вигнулись у хижому оскалі.

- Не торкайся мене!

Я відсахнулась, а Джеймс, здавалось, цього не помітив. Він усе-таки спромігся впіймати мій лікоть і зціпити його з подвоєною силою, а потім нахилився до мого вуха і, майже торкаючись його губами, прошепотів:

- Пам'ятай про нашу угоду, Теа. Ти ж не хочеш потрапити до поліції і влаштувати своїм друзям веселе життя?

Я роздратовано висмикнула у нього свою руку і стрімголов пішла до входу у будівлю. Погляди всіх студентів були спрямовані на мене, що не могло не злити ще більше. Цьому покидьку мало було погроз посадити мене за грати, він непрозоро натякнув на те, що у випадку ще однієї спроби втечі візьметься за моїх друзів!

Тепер нещодавні думки про те, що я могла перейнятись симпатією до нього, здавались мені маячнею, а до того, що сталося на вокзалі, я хотіла б взагалі ніколи не повертатись, проте життя вирішило інакше.

Наш із Андерсоном поцілунок було знято на камеру і наступного дня розповсюджено по всій жовтій пресі із заголовком: "У молодшого спадкоємця Anderson Enterprises нове захоплення чи серйозні стосунки?" У зв'язку з цим Джеймс придумав "геніальний" план: я буду грати його дівчину на людях. Я зовсім не розуміла причин такої вистави, адже він, скоріше за все, майже кожного дня міняє своїх коханок, так чому ж не видати мене за одну з них і мирно розійтись? І яким чином на вокзалі опинився папараці? Я доволі багато часу провела у будинку Андерсона і не помітила біля нього журналістів, зате злита у мережу фотографія каже про те, що за кожним кроком чоловіка спостерігають. Звому події не піддавались логічному поясненню, знову я не могла зрозуміти поведінку Андерсона. Так, може, все це - частини одного ланцюга, пункти якогось хитрого плану?

Єдине, що я добре розуміла у ситуації, що склалася, це те, що у разі відмови не лише я, а й мої друзі опиняться у величезних неприємностях.

Що ж до поцілунку, то ніякого пояснення мені й тут почути не довелося. Хоча, власне, я його особливо і не просила. Весь шлях до будинку Джеймс мовчав, я теж не поспішала перервати тишу, а потім чоловік загадковим чином зник і залишив мене під наглядом охорони. Коли він повернувся, мені вдалося підслухати телефонну розмову, де Андерсона, судячи з усього, намагались шантажувати.

- Теа! Зачекай!

Я повернулась і побачила групу однокласниць, що поспішали до мене. Звісно, не важно було здогадатись про причини такої посиленої уваги, тож я зробила вигляд, що не чую їх і прискорила крок.

Сьогодні Андерсон змусив мене одягнутися "пристойно" за його словами, тому весь ранок я провела біля люстра, примірячи різний одяг і подумки проклинаючи Джеймса і свою дурість. Хто просив мене стояти біля краю і ледь не кидатись під потяг? Могла б не сподіватись на те, що він не вистежить мене за кредиткою, а розчинитись у натовпі в очікуванні експресу! Як тільки я могла вагатись тоді?!

Я важко зітхнула і поправила пишну спідницю темної сукні у широку білу смужку. Волосся я зібрала у високий хвіст, щоб додати образу хоч трохи скромності, до того ж узяла з собою дещо, щоб потім у вбиральні змити макіяж: я не наважилась заперечити Андерсону відкрито. Зараз я відчувала себе маріонеткою, з якою можна робити що завгодно, чим він вміло користується.

В аудиторії я зайняла своє колишнє місце й одразу ж пожалкувала про це: всі погляди знову втупились у мене. Краще було б сісти на вільну останню лаву у кутку!

За кілька хвилин до початку лекції до аудиторії влетіла Еліс. Вона огледіла приміщення суворим поглядом і вихором понеслась до мене.

- Теа Елеанор Грін! - випалила вона і впала на лаву поряд зі мною. Її сумка з гуркотом опустилась на стіл. - Ти мені зараз же все поясниш, інакше...

- Не кричи, будь ласка, - попрохала я. - Ми й так стали центром уваги.

Еліс продовжувала свердлити мене уважним і невдоволеним поглядом, що ясно казав: мені краще все розповісти негайно, інакше я ризикую залишитись без подруги. Я тягнула час: що їй сказати? Правда може викликати неконтролюємий виплив емоцій і стимулювати Хейлі до дій, а брехня... Ні, занадто багато я брехала останнім часом!

Знаючи вміння подруги розбиратись у людях, я вирішила віддати Андерсона на її справедливий суд і коротко переказала всі останні події, не притримавши жодної подробиці. Говорити довелось пошепки, постійно перериваючись під поглядом учителя, але п'ятнадцять хвилин потому я все-таки скінчила свою повість.

- Ти дурепа, - вивела Еліс. Я не могла не здійняти брови зі скептичним виразом на обличчі: сама знаю, що дурепа. - Як можна було після всього, що він із тобою зробив, зволікати хоч одну секунду? - у її голосі промайнуло явне нерозуміння. Я знову не могла не погодитись із подругою і докоряла самій собі за боягузтво. - Ти занадто наївна й чутлива, Теа, і коли-небудь постраждаєш через це... вже постраждала, - прошепотіла вона і тихо вилаялась.

Учитель відвернувся до дошки, щоб написати чергову заплутану формулу, а до нас повернулась Аліса Сейдж, що сиділа попереду. Я ледь не завила від досади, коли помітила на її обличчі вираз нестримної цікавості.

- А ви правда із ним зустрічаєтесь? - пошепки спитала вона.

- Звісно, ні... - почала було Еліс, та я холодно перебила її:

- Так.

- Так?! - Еліс здійняла брови, так що її чоло перерізала глибока зморшка, і втупилась у мене ледь не з більшим подивом, ніж Сейдж.

Пояснювати мені не довелося: викладач помітив нашу живу розмову і вирішив таки вжити заходів.

- Міс Сейдж, міс Грін, міс Хейлі!

Учитель дивився на нас із докором, а студенти тихенько посміювались. Аліса миттєво повернулась до дошки й ніяково завела за вухо пасмо тонкого русявого волосся.

- Я бачу, вас не сильно цікавить мій предмет?

- Вибачте, - відповіла я за всіх нас і опустила очі.

- Вибачаю. І прошу вас залишити аудиторію і не заважати іншим учитися!

Я спробувала заперечити, проте з суворого погляду вчителя зрозуміла, що це безглуздо. Аліса одразу ж слухняно заходилась збирати речі, а Еліс узагалі, схоже, більше хвилювало те, що я відповіла Сейдж. Я зібрала зошити до сумки і разом з подругами вийшла з аудиторії під насмішкуваті погляди одногрупників.

- Сейдж! - Еліс невдоволено втупилась у дівчину, коли ми опинилися у коридорі.

- Я не винна, - ображено протягнула Аліса і, побачивши, що ми з Еліс трохи іншої думки, схрестила руки на грудях із глибоко ображеним виглядом. - Ой, як хочете! - зневажливо кинула вона й пішла у протилежний бік.

- Теа, скажи мені, ти ідіотка?! - коли кроки Аліси затихли, Еліс накинулась уже на мене. - Ти серйозно будеш і далі продовжувати грати цю комедію?

- Це моє рішення, Еліс, - я намагалась, щоб мій голос прозвучав твердо й рішуче, аби подруга не помітила у ньому нот відчаю. - Іншого виходу немає, це краще, на що я могла розраховувати.

- Сама-то у це віриш? - Еліс похитала головою, а я відвернулась, щоб вона не бачила мого обличчя. - По-моєму, краще сидіти за гратами, ніж грати роль його... дівчини, - вона гидливо скривилася, немов це слово в одному реченні з іменем Андерсона викликало лише огиду. - Знаєш, Теа, тут щось не так, - після довгої паузи промовила подруга, її обличчя стало напруженим і тривожним. - Андерсон сказав, що як тільки ти спробуєш утекти, він піде до поліції з липовими доказами. Він багато разiв давав зрозуміти, що з радістю тебе здихається...

Я нашорошила вуха й уважно вслухалась у промову подруги. Ці ж думки тривожили і мене, тільки-от я не могла розгадати задумів Андерсона. Зате Еліс, можливо, знайде правильне пояснення.

- ... а замість цього тримав у своєму будинку. Коли ти втекла, кинувся шукати, а не видав поліції. Тобі не здається це дивним?

- Він діє нелогічно, - погодилась я.

- Я бачу лише два розумних пояснення, - Еліс кінчиком пальця чухала вилицю і блукаючим поглядом ковзала по стіні коридору. - Перше - він у тебе закохався.

Я вдавилася повітрям і втупилась у Хейлі повним нерозуміння поглядом. Вона серйозно?!

- Але це, звісно, абсолютно неможливо, - незворушно продовжувала Еліс. - Отже, залишається друге: ти йому потрібна. У тебе випадково немає родичів-мільйонерів?

Я ніяк не могла зрозуміти, чи говорить вона серйозно, чи знущається з мене. Обидві теорії звучали як суцільна маячня.

- Гаразд, зараз серйозно, - зітхнула дівчина. - Я взагалі не знаю, що робити, проте можу сказати точно: ти потрапила у халепу, Грін.

- А то я не знаю, - похмуро відказала я. Мої думки ніяк не хотіла залишати перша теорія Еліс. Це звучить як суцільно нелогічне, неможливе, жахливе пояснення, але... Останнім часом надто багато нелогічного, неможливого і жахливого відбувається у моєму житті.

Я раптом сама жахнулась своїх думок. Кохати? Джеймс навіть слова такого не знає! Він не здатен на щирі почуття. Андерсон - чудовисько, монстр, останній покидьок, якого цікавлять лише гроші й власний добробут. Невже мені потрібні ще докази його підступності й жорстокості? Ні, Теа, годі вже! Час уже зняти рожеві окуляри і зрозуміти, що і Еліс, і бісів Андерсон мали рацію: ти надто наївна.

- А поцілунок? - неочікувано спитала Еліс.

Я спочатку не зрозуміла, про що вона, а потім почервоніла під уважним поглядом подруги.

- От дідько, - пробурмотіла вона, розцінивши мою реакцію як підтвердження того, що я зовсім не була проти цього поцілунку. Може, так воно і було, але... Дідько його знає, що зі мною взагалі сталося тієї миті! - Теа...

Дівчина продовжувала спопеляти мене поглядом, на що я лише закотила очі й роздратовано пирхнула. Не хочу більше говорити про це, до біса все!

- Годі, Еліс, - я закинула сумку на плече й закрокувала далі коридором. Подруга ішла за мною. - Розкажи мені якісь дурнуваті плітки, покажи смішний мем з Інстаграму, як раніше, - я важко зітхнула й кинула жалібний погляд на Хейлі. - Можна я хоча б один день проведу нормально?

- Як хочеш, - Еліс знизала плечима й усміхнулась. - Тільки пообіцяй, що всі мої слова будуть супроводжуватись твоїми скептичними коментарями. Як раніше, - додала вона, і я не могла не підхопити посмішку подруги.

- Домовились!